Єдина

В одному гарному та густому лісі красувалася велика та сильна кам'яна гора. Ззовні вона нагадувала кремезного кам'яного чоловіка, який присів відпочити на зеленій галявині та сидячи так і заснув. Вона була настільки великою, що мабуть за день її і було і не обійти.З часом, вітер та дощ, торкаючись камінців наче скульптори зробили свою роботу. Утворилися нові невеличкі стежинки,які люди використовували як переправи, чи просто щоб піднятися нагору подивитися на прекрасний краєвид.
У середині гори утворилася невеличка печера, але вона була настільки глибока, що люди боялися туди заходити, думали, чи то звір бува лихий там живе, чи то як зайдуть не зможуть більше повернутися з неї. Ніхто і ніколи туди намагався не заходити. Батьки завжди нагадували дітям, про таємничу печеру. 
Через, те, що люди ніколи не ходили через те місце, вхід до печери злегка закрили густі трави та квіти. Люди, які пасли овець на галявинах неподалік,  з острахом поглядали на печеру. Старше покоління створювали різні байки, але скоріше це були лише історії, які лякали малечу. 
Одного дня, пастух, молодий хлопчина,  пасучи отару овець після ситного полудника, який мама приготувлаа зранку, приліг на траву під літнім сонцем подрімати. Собака, яка вправно допомагала господарю слідкувати за отарою качаючись на прохолодній траві, теж закімарила. Прокинувся пастух від лайки собаки, яка гавкала на одну овечку, яка дивним чином відійшаь від отари і вибралася аж до самої печери. Хлопець хутко встав, побіг на гору, і побачив, що овечка зайшла в печеру. Пастух добряче злякався, адже чув ці всі історії про печеру, і ніби то з неї ніхто більше не повертався. Майже піднявшись нагору, він побачив старого маленького діда, який присів біля входу в печеру. 
-Діду, а як ви сюди потрапили? - спитав хлопець.
- Ой, сину, та збираю трави на зілля, взимку варю чай, то спина бува заболить то ноги крутить, - відповів дід. 
Дивно, подумав хлопець, цього діда він бачив вперше. В околиці зазвичай всі всіх знають, проте цього старенького він не пригадував.
-А ти чому аж сюди видерся? - дід уважно подивився.
- Та овечку рятую, вона зайшда аж у печеру, і чого вона туди пішла? Трави навколо, хоч косою коси. Але не можу ж я її покинути. 
- Це правильно, своїх не кидають, навіть, якщо це худоба. Синку, а допоможи но мені зав'язати пов'язку на ногу, коліно ниє, я от і намотав вже, але руки вже не ті.
- Звичайно, діду, давайте. - хлопчина присів, почав було в'язати вузол, а тоді згадав про свою займанку та й каже: - У мене є там перекус у торбі, можу з вами поділитися. 
- Та ні, спасибі, баба моя мабуть вже вечерю приготувала, зараз ось встану та й піду. 
Поки хлопчина в'язав діду пов'язку на коліні, дід уважно дивився на юнака та й запитав: 
-А чи є в тебе якесь бажання сину? 
-Діду, ви ще скажіть, що ви чарівник. - було засміявся молодик. 
-Е, всі ми маємо бажання, але не всі хочуть над ними працювати і не всі готові до своїх бажань.
-Як це?
 Юнак мотав обережно дідові пов'язаку та уважно на нього дивився.
- Сину, бажання це не просто мрії, це як розвести вогонь. А що, потрібно для вогню? 
-Ну напевне дрова, - молодик усміхнувся.  
-Вгадав, але де їх взяти? - запитав знову дід.
- У лісі. 
- Так, але для цього потрібно взяти сокиру, витратити час для пошуків, наколоти, привезти і вже тоді розвести сам вогонь, дивись скільки дій. 
- Ну так, але якщо попрацюєш, тобі вогонь тоді дасть і тепло і їжу, - хлопчина впевнено відповів. 
-Але для бажання необхідна ще одна важлива річ.
- Яка? - хлопчина підвів погляд.
-Віра в те, що ти робиш та готовність бороти страх. Хлопчина, почав мотати дідове коліно повільніше ніби обдумував. 
- То яке в тебе бажання? - дід уважно поглянув на юнака.
- Зараз літо, восени мені треба йти вчитися, ось я і пасу овець, до того, щоб восени ми продали овець та було чим заплатити. Але, овець мало, в нас не вистачає їх, але взяти більше ніде. 
Юнак якраз довершив мотати діду коліна. 
-Ну все діду, замотав, має протриматися поки дійдете додому. Ви точно не голодні?
-Та ні, дякую, в тебе добре серце, а добре серце завжди приносить людині винагороду. 
Дід встав, взяв палицю, сумку з травами і сказав: - Овечку ж не забудь.
-Так, але  трохи ніяково через печеру проходити, наслухався я історій. 
- Пам'ятай, віра та готовність бороти страх.  - відказав дід. 
 - Ех, легко казати вам діду, - пастух повернув подивитися на тунель де його овечка, а потім на діда, але дід вже заходив за кущі. 
- Бувайте.
Здивувся хлопчина, нічого робити, став біля входу, а овечка як на зло зайшла в глиб печери, лише чутно було її скрикування.
Наляканий хлопчина не міг залишити овечку, але історії про печеру, не давали йому спокою. Він подумав про те, що восени вже піде на навчання, тому  стиснув кулаки, зайшов в печеру, хутко пройшов, вийшов крізь неї, вона була не така вже і глибока, як розповідали. Від радості, що він переборов страх та перейшов печеру, він забув і про овечку. Вийшовши на другий бік печери, він очам не повірив, овечок було вже з десяток. Він було подумав, що то його овечки зайшли з іншого боку, але зганяючи овечок до єдиного стада, він порахував і зрозумів, що їх на десяток більше. Дивина якась, подумав хлопчина. Чомусь відразу згадався таємничий дід. Разом з собакою, вони пригнали овець. Хлопчина розповів батькам про випадок, але вони нічого не розуміли, оскільки овечки були лише в них. Сусіди тримали хто корову, хто козу. 
Посиділа родина, обговорила випадок з додаванням зайвих овець. Батько сказав, якщо ніхто не прийде по овець, тоді вони їх залишать. 
Пройшов тиждень, але по овець ніхто так і не прийшов. 
З кожним днем літнє сонце проникало в кожен куток трави, землі нагріваючи та пестячи своїм теплом та світлом. Квітів на полях та лугах ставало все більше, трава міцнішала, росла. Он видно солом'яні капелюхи косарів, які зранку та до вечора невгамовуючи, косили на сіно запашну траву. 
Якось побачив сусід, як юнак косить траву на сіно, та й звернувся до молодого пастуха: - Іване, а чи мені здається, чи це у вас овець побільшало? 
І розповів хлопець історію, яка з ним трапилася біля печери і про загадкового діда.
-І гадки не йму, чи це овечки якісь приблудні чи і справді печера незвичайна. Але пройшовши через печеру, в мене аж страх зник. - хлопчина аж світився від радості розповідаючи сусіду.
Натомість сусід сперся на тин та й загадково вдивлявся на горизонт, ніби фантазував.
-Та це все сусіде, небувальщина, овечки напевно, приблудні, а дід як дід, що в нас дідів мало. Глянь хоч на нашого діда Степана, сидить цілий день на лавочці, курить табак, сам до себе говорить, мені здається він взагалі ні від цього світу. - засміявся сусід. 
-Ти вибач, не можу розмовляти, сонце низько, скоро сідати буде.
-Ну давай сусіде, а я піду вареників поїм.
Наступного дня наш хитрий сусід потягнув козу, міркує, хоч би в кінці печери було б не з десяток, то хоча б з п'ятеро. 
Підіймається з тією козою до входу в печеру, козу першою підштовхнув, аж тут дід з кущів вийшов. 
-Ой, ледве ті кущі відпустили, як лещата. - дід з усмішкою здирав реп'яхи з штанів. - Сину, ти загубив когось? 
-Та ось коза втекла, шукав, аж ось знайшов біля печери, - сам думає, хоч би зайшла в печеру. Коза помалу почала щупати траву. 
-Добре, що знайшов. А чи не міг би ти мені допомогти? - дід присів на траву.
-З чим? - хлопчина запитав.
-Та коліна болять, обв'язав їх з дому, я трави шукаю на зиму, бо вони як ліки, але ось руки вже не ті, перев'яжи старому? - дідок уважно подивився на молодця.
-Треба діду зав'язувати тугіше з дому. 
Парубок присів, почав зав'язувати на швидку руку, та все позирав, чи коза зайшла в печеру. 
-За козу переживаєш? - дід запитав хлопця.
-Так, знаєте, - мовив далі тихо хлопець, -  Мій сусід про якісь дива розповідав, ніби то треба провести через цю печеру худобу і все подвоїться чи може і потроїться, - молодик аж руки потер. 
Дід уважно подивився на юнака, а тоді запитав: - А про що ти мрієш? Ти ж молодий, напевне мрії маєш.
-Та хочу трохи грошей десь взяти, а якщо ця печера магічна, то я буду сюди все водити, так я швидше розбагатію.
- Ну я нічого не чув про неї, печера як печера, хіба що заросла на славу. - сивий скоса поглядав на хлопця. 
Той домотав сяк так дідову пов'язку і сказав:
-Все діду, наступного разу мотайте з дому краще. Допомогти встати? 
- Та ні, я ще не такий немічний. 
Дід помалу встав, взяв палицю, та й пішов. Натомість хлопець побачив, що коза все ж, зайшал у печеру. Молодик боявся йти через темний коридор, але ж мабуть на кінці печери, вже не одна коза а з добрий десяток. Хлопчина швидко побіг, вибіг на світло, бачить, коза щіпає траву, а біля неї одне біле козенятко. 
-Якась не дуже то вона і магічна, чари мабуть старі. А де десяток кіз? - молодик помітно засмутився, але що начаклував, вже його. Взяв козеня і козу та й пішов додому. 
Наступного дня, пастух пішов як зазвичай пасти отару овець, пообідавши, він ліг на м'яку траву, поруч ліг і собака подрімати та трохи перепочити від пекучого сонця. 
Аж чує, якийсь звук, ніби хтось зве на допомогу. Хлопчина швидко схопився, та й побіг, собаці наказав охоронятм отару. Прибіг хлопчина на звук, якраз на те місце де був вхід до печери. Бачить дід лежить та за ногу тримається. 
-Діду, що з вами? 
-Мабуть ногу зламав, не можу йти, хотів ось за ягодами прийшов, але, перечепився, не можу вже встати. 
-Ох діду, ви знаєте, ця печера якась магічна, та й місце це не просте, я минулого разу пройшов через печеру, бо шукав овечку, а на кінці печери мене чекало вже з десяток овець, я подумав, може хто загубив, але по овечки до нас ніхто так і не прийшов, то не диво, що ви собі тут ногу зламали. Але, давайте я гляну. - пастух присів, почав мацати ногу з усіх боків.
- Дідусю, вам пощастило, у вас тільки вивих, я трохи знаюся на цьому, але самі не дойдете.
Давайте я вас занесу, де ви живете. 
-Ой, так не хочеться тобі клопотів доставляти.
-Та все добре, я вас тут так не залишу. Давайте, сідайте на спину, я вас занесу.
Там у мене собака охороняє овець, я швидко вас занесу.
Пастух, взяв було діда на спину, проніс трохи стежиною, а тоді дід зліз. 
-А чого це ви злізли? 
- Ой, вже не болить, може це і не вивих. 
-А самі можете йти? Дід пройшов трохи.
- Так, я сам дійду, он вже за цими кущами моя хата. Відпочину та й все пройде. Дякую тобі за твоє золоте серце. 
- Та це нічого, дивіться, обережно ходіть. 
-Добре, ти біжи, а то овець покрадуть. 
-Побіг, бувайте дідусю. 
Дід усміхнено дивився услід юнакові, який біг стежиною до отари, яку залишив. 
Собака побачивши пастуха, який біг назустріч, радісно підбіг, ніби завіряючи господаря, що овечки в порядку. Юнак віддихавшись, сів біля дерева. 
Віддихавшись, юнак вже хотів було йти, але собака почав підривати дерево, ніби щось знайшла. Юнак хотів було зупинити його, але той не хотів спинятися, та рив глибше, ніби відчував,  що тамщось є. Хлопчина допоміг собаці вирити трохи землі і що ж це, він вирив старий маленький горщик. Очистивши від землі він відкрив кришку і мало не знепритомнів, горщик був доверху наповнений золотом. Він обернувся навкруги, закрив кришку та поклав горщик у торбу, де була займанка. Він так радів, що вже забув про діда, і як він його ніс, він подумав, про те, як вчасно цей горщик з'явився, це велика допомога для їхньої родини, тепер можна купити те, чого родині не вистачало. Але, окрім родини, він вирішив більше нікому не розповідати про знахідку. 
Наступного дня, хитрий сусід вирішив випробувати печер ще раз. 
Привів ще раз козу. Козеня, лишив вдома, щоб не вкрали. 
Підсадив козу до входу в печеру, як почув, що хтось кричить. Він до кущів, а там знову той дід. 
-Діду, знову ви? Та ви якась ходяча халепа, я вам кажу, що цього разу? 
- Мабуть ногу зламав, упав, не можу йти.
-Ну давайте допоможу. - юнак подав руку дідову, але той не заледве встав. 
- Ти б не міг мене понести? 
-Ви що діду? Та я ж надірвуся, ще калікою стану. Давайте я вам ногу перемотаю. - він присів, взяв з кози зняв мотузку та перемотав.
- Ну як? Іти можете? 
- Та ніби, нічого якось дойду, там баба моя перемотає. А ти знову козу загубив? 
- Так, я хочу дещо знайти.
Дід подивився уважно в обличчя юнакові та й сказав: - Діло твоє. Дякую, що зав'язав ногу, але, ось що я скажу тобі - коли серце золоте, то і золото знайдеш легко. А тепер бувай, щасливо. 
Дід востаннє поглянув на юнака, взяв палицю, та й помалу пішов відхиляючи кущі ліщини та ожини, які заховали діда наче в схованці. 
Натомість молодик хотів було зайти в печеру, але входу чомусь не було. Він розгорнув високу траву, але там де був вхід, було лише високе каміння, яке здавалося було тут завжди. 
-Та що ж це? Де це вхід подівся? Якась магія. Коза з апетитом скубала зелену та соковиту траву, поруч з юнаком, не розуміючи що він там говорить. 
Він ще довго шукав вхід, але більше його не знаходив.