Дівоча мрія

Ви колись сильно і взаємно кохали?

Якщо так, то знаєте мої почуття. Коли плануєш майбутнє з коханим, але непередбачені обставини руйнують ваше щастя.

Звати мене Морена, проста дівчина з українського села. Кажуть, доволі вродлива. Так кажуть люди, але я вірю своєму коханому Миколі, бо для нього я найкрасивіша дівчина у світі. Я теж дуже люблю його. Ми з ним часто гуляли під нічним небом, а місяць був тому свідком.

Здається, батько повернувся, треба закінчувати з думками і подати йому вечерю. Він ходив до пана Дмитра, але для чого? Можливо, пан підкине йому роботу на літо? Було б добре, бо сім’я у нас не дуже багата. Крім мене, ще четверо дітей.

— Заміж тобі треба, Морено. Ти вже доросла дівчина, — сказав Гаврило, з важкістю знімаючи взуття.

Батько любив хильнути зайвого і часто ганяв зелених чортів. Яка тільки нечисть його не чіпала в алкогольному тумані.

Сьогодні теж ліг спати на пічку і цілу ніч стогнав та кричав:

— Не чіпайте мене, бризь від мене, чортяко!

І влупив кота, який ненароком заліз під руку. Кіт блискавкою вискочив у вікно, розбивши глек з молоком, що Морена тільки надоїла у стайні.

— Батько буде сваритися, — думала Морена, прибираючи шкоду від кота. Корова і так мало дає молока.

— Горілки, дайте горілки! — кричав батько в алкогольній лихоманці. — Чортяка все випила і мені не лишила, — сокрушався Гаврило.

Такі сцени були буденні для життя Морени, тому вона хотіла вийти заміж за Миколу, щоб залишити це в минулому. Їхнє життя з Миколою малювалося їй щасливим, з власними діточками. Прості мрії звичайної сільської дівчини.

Треба завтра побачити Миколу, я так скучила за його міцними обіймами і гарячими поцілунками.

Вона тихенько зітхнула і побігла поратися по господарству.

Батькові знову приснився сон.

«Гаврило йшов по старому кладовищі. З похмілля голова боліла і розривалася, як стиглий кавун у серпні. Кругом пам’ятники і хрести. На одному пам’ятнику він побачив ім’я своєї дочки. Він протер очі, але видіння не зникло.

— Це ж моя донечка, що за чортівня?

На надгробку стояла бочка з сивухою. Гаврило чітко відчув запах горілки, який вдарив у ніс.

— Навіщо ти продав моє щастя? — почув він голос із бочки. — Чому горілка тобі миліша за мене?

— Дайте мені горілки, щоб це все зникло… — прошепотів батько.»

— Горілки… — простогнав Гаврило і прокинувся в липкому поту.

Треба йти до Одарки і купити самогон. Пан щедро виділив грошей. Є за що пити, — радісно подумав Гаврило.

Він озирнувся, побачив, що Морени немає, і вибіг у сіни.

Його трясло від страху чи з похмілля. Ще той страшний сон, який досі залишав тривогу в душі.

То треба опохміл, треба… Такі думки роїлися в голові Гаврила.

Він перебіг пару метрів і уже був у сусідки Одарки. Але міцний у неї самогон — після нього що завгодно присниться.

Одарка зустріла Гаврила привітно. Це була грузна жіночка, з якою вдівець Гаврило інколи знаходив втіху в жіночій ласці. Постіль постіллю, але самогон на першому місці.

Одарка частувала Гаврила, подумки підраховуючи прибуток.

У старого пня звідкись взялися гроші, треба його видоїти, як корову після пасовища.

Гаврило після пари чарок уже не міг іти ногами, і Одарка поклала його спати у себе на ліжку.

Гаврило тихо засопів.

Морена поралася по господарству, коли чорна ворона залетіла у хлів. Корова тривожно мукала, а ворона кружляла над живністю.

— Чого тобі треба, дурненька? Голодна? Лети до курей, там є їжа, — лагідно мовила Морена.

Але ворона подивилася на неї і як каркне. Підняла очі і показала гачок. Потім підлетіла до Морени і легко вдарила її по щоці.

Наробивши шуму, ворона вилетіла з хліва і піднялася вгору. Її силует довго виднівся в синьому небі, а звук її каркання лунав ехом над хлівом.

Морена не розуміла, чому ворона так зробила, але продовжила свою роботу.

Покормила цапа, який був чорний, як ніч. Попоралася по господарству і пішла до сестричок і брата. Татова помічниця.

Батько приповз під ніч, коли всі вже спали.

Вночі Морені снилася ворона і чорний цап, який говорив людським голосом. Цап щось пояснював Морені, киваючи чорною бородою і махаючи копитами перед лицем., як би жестами намагаючись пояснити щось. Ворона сиділа збоку, підтакуючи цапові, але Морена нічого не могла розібрати.

Цап зі всіх сил кричав Морені у вухо, але його слова було важко розібрати. Ворона каркнула , гірко і протяжно ,і полетіла геть.

Морена прокинулася з тяжким серцем.

Дивний сон був, це певно від хмар перегару батька, — заспокоювала себе Морена.

Увечері вона побачить коханого Миколу, і її серце наповнилося радісним очікуванням. Сон вмить вилетів з голови Морени.

Це все ж був просто сон, який не варто брати до уваги.

Дівоче серце ніжно щеміло, віщуючи зустріч з коханим.

О, блаженство його обіймів, його запах і поцілунки. Вона завжди тонула в них, і це була її мотивація для життя. Звичайне дівоче щастя — бути з коханим разом.

Увечері, попоравшись з господарством, Морена навела дівочу красу і погнала на зустріч.

У селах старалися не афішувати стосунки до весілля, бо люди назвуть різними словами. Дівчата робили це скритно, так що тільки зорі і місяць знали про кохання молодих людей.

Якщо і знав хтось, то це були одиниці.

Поле, місячна ніч, і Микола з Мореною воркують. Їхньому щастю не було меж. Для молодих людей це був їхній маленький рай.

Микола пристрасно цілував дівочі губки, які були солодкі, як персики. Вона заплющила очі і отримувала насолоду від його ласки.

Микола ніжно водив рукою по її волоссю, обціловуючи його і вдихаючи цей неземний аромат.

— Твої очі, Морено, сині, як волошки, — промовив Микола, зазираючи у вічі дівчини.

— Ти любиш мене, Миколо?

— Люблю.

— Сильно любиш?

— Так, — зітхнув Микола, тримаючи її долоні у своїх.

— Тоді обіцяй, що ніколи мене не залишиш і ми будемо разом.