Частина VІ. "Та розпочнеться полювання"

Детективне агентство

- І як ми маємо знайти її? Континент величезний, а раптом вона в інший країні? – мабуть це таки риторичні питання, бо на них Еліо не дали жодної відповіді.

- Для початку нам би отримати хоча б її зображення – посьорбуючи чайочку відказав Ріно. – Фото, лице… а далі вже розберемся.

Хлопці вели розмову ходячи туди-сюди по кабінеті, між столами та працівниками.

 - А нам це взагалі потрібно було? – протираючи втомлені очі дратувався на їхню ходьбу Ріко.

 - О, ти нормально вмієш говорити!!

- Ще слово і відгризу тобі палець!! – прогарчав.

Тут раптово всі здригнулись від гучного *піліп*, яке раз за разом поворювалось, Ріно підійшов до стола, де лишив свій відкритий ноутбук.

- Промовка, промовка. А ось інформація про нашу любу незнайомку, лист від Катая…

- І що там? Є щось корисне? – з одночасно зацікавленим та байдужим обличчям заговорив Юто, появився він в кімнаті тихо як мишка.

- Зараз буде, пускаю на друк – лише відповів Ріно, не звернувши на хлопця уваги.

Під звуки працюючого принтера, хлопці зібрались навколо стола, розглядаючи частину вже роздрукованих документів. На них любувались декілька чітких зображень дівчини та описана інформація про неї. На останніх листках великими яскравими літерами було написано «Локація», інформація про те, де бачили її останні три дні. В Юто, як тільки він впізнав зображення дівчини, погляд спохмурнів відійшов на декілька кроків від хлопців.

- О, тут навіть Катай написав, де вона перебувала. Ось що що, а в цьому чоловікові мені найбільше подобається те, як він працює. Швидко і детально…Подяка від мене йому за це. Хоча б знатимемо де її приблизно можна шукати – полегшено видихнувши проговорив Еліо до «головного», що стояв за крок до нього. - Так-так-так, народ, за інформацію потрібно платити, тому всі скидаємось Катаю на могор..

- Бос, який у нас план дій? – поважно, не давши хлопцеві договорити, звернувся до «головного» Ріко.

- План дій питаєш… Для початку потрібно зрозуміти хоча б з чого починати пошукати ту дівчину… - хлопець на хвильку задумався, а тоді крикнув на весь офіс. – Нікель, ти десь тут?!

За їхніми спинами почулось ледь чутне шурхотіння, доволі моторошне, хоч вони і були у кімнаті, де скрізь був робочий шум гам.

- Що від мене потрібно? – прозвучав монотонний голос.

Хлопці всі одночасно розвернулись на цей голос, хтось з неочікуваності зойкнув, а хтось кинув обурливий погляд.

- Потрібна твоя допомога – лише мовив на це Ріно.

Молодик не сказавши ні слова мовчки підійшов до сусіднього столу, на якому розклалась мапа міста та країни. Протягнув руку до Ріна, мовчазним жестом дав зрозуміти, що йому потрібно.

- Таки дивний цей хлоп – пошепки проговорював Еліо до хлопців, що стояли поряд.

- Тсс… - розвернувся на шепіт Еліо, попередньо простягнувши хлопцеві фотографію дівчину, отриману від інформатора.

Нікель тим часом взяв в руки фото, оглянув детально кожну щілину-морщину, щоб повністю уявити образ дівчини. Так простояв розглядаючи ще хвилину зо дві, після відклав фотографію в сторону на стіл, недалеко від мапи. Декілька хвилин хлопці провели майже у повній тиші, якщо не зважати на біганину колег, що пробігали повз них. Еліо з Юто стояли з виглядом, який говорив про їхнє нерозуміння відбуваючого. Лише Ріно з Ріко спокійно споглядали за рухами їхнього колеги, який нахилився над мапою міста. Один з них замітив як змінувався вираз обличчя Ніколя, від глобального спокою до напруження та роздратування. Лише коли минула дванадцята хвилина хлопець відсторонився від мапи, та звернувся до своїх колег.

- В нашому та найближчих околишніх районах її немає – монотонним голосом рівно проговорив той. – Виявив слід в сусідному місті, але він, то зникав, то знову являвся. Точного місця знаходження не можу сказати, вона постійно в незрозумілому русі. Єдине, що вдалось виявити, останні дві години вона була на одному місці – центральне метро Неаполя, станція 26. Там вона була, після її слід вже не зміг відстежити – на останніх своїх слова хлопець втомлено видихнув, проходячи між двійко хлопців загрозливо кинув на них погляд.

- Якийсь він моторошний… - підходячи ближче до «головного» проговорив чуть тиші Еліо.

- А ти занадто балакучий – косо глянув на того. – І так, до справи – хлопнув в долоні звертаючи на себе увагу.

- Неаполь, та… Нам до нього скільки?... Далеченько ж вона забралась…

- Ем, а що це за хлопець був? Я його раніше в агентстві не бачив? – поцікавився Юто в колег.

- А не дивно, що ніколи його не бачив. Він – феномен агентства – з ніби насмішкою відповів Ріко. – Моторошний тип, з’являється тільки коли покличеш, а де він насправді зараз, ніхто не може зрозуміти. Наче якийсь дух, хоча жива людина…

- І справді феномен… - здивовано потягнув хлопець. – А що то з мапою було, звідки він взяв, що наша шукачка в Неаполі?

- В нього здібність така – на цей раз вже озвався Ріно. –  «Навігація», дає можливість зрозуміти місце розташування та взяти слід людини, подивившись на її фото.