Частина V "За тиждень до того 2"

Хлопець схватив дівчину за руку, сильніше зжавши її зап’ястя, зробив крок в сяючу браму, яка слідом за ними випарувалась. Все навкруги зникло: будинки, вулиця, люди… навіть небо. Їх оточував лише пустий простір, який був наповнений енергією, від неї віяло небезпекою, це тривало долі секунди, але слід по собі лишало у прояві нудоти та запаморочення.

- Нічого, скоро ти до цього звикнеш – повільно відпускаючи руку проговорив Орландо.

- Не хочу я до цього звикати! Краще на… своїх двох, або  вже літаком… В ньому все ж краще – відгризалась дівчина шукаючи опори, щоб де раптом не впасти перед хлопцем.

- Та да, звичайно, звичайно… Ходімо – лише сказав і пішов вперед.

Дівчина оглянулась навкруги і зрозуміла що щось не так. Перед нею височіла доволі велика будівля, на якій неоновими буквами було написано «Міська регіональна лікарня Сіань».

- Ти куди мене привів!! – зупинила хлопця схвативши його за руку. – Так, давай чаклуй свій телепорт! Бажано відразу вже в аеропорт!

- Я не хочу твою смерть мати собі на совісті. Хоча зізнаюсь,  інколи я про це навіть мрію – за свої слова хлопець отримав ляпас з таким файним звуком, який рознісся площею. – Дякую, це було доволі боляче – протирає розпашілу щоку.

- Фільтруй те, що ти кажеш. А то наступний раз може бути фатальним. – дівчина скривилась від пульсуючого болю по всьому тілу, який знову дає про себе знати. – Телепортуй нас НЕГАЙНО!

- Як скажете, панянко – схиливши голову в уклін, а це виглядало достобіса елегантно і красиво, просто у повітрі хлопець навів коло, розширивши його до людських розмірів.

На цей раз пункт призначення був вірним, пройшовши браму телепорту опинились на злітній смузі аеропорту. Він був величезний, літаки по декілька штук стояли чекаючи на своїх пасажирів, а деякі з них вже готувались до злету. На одному з них вже мала бути Юкіона… Дівчина з хлопцем заходить всередину будівлі, шукаю поглядом де то тут реєстраційна стійка. Помітивши її з лівого боку, дівчина швидким кроком направилась до стійки. Там її зустріла молода працівниця з посмішкою на всі тридцять два зуби, одягнена в бездоганну уніформу зеленого кольору, лише її краватка порушувала гармонію образу.

- Один квиток до Казахстану і один до Мадриту. Який найближчий рейс на сьогодні? – тільки підійшовши до стійки швидко протаранторила Юкіона.

- А в тебе ж був вже квиток. Хіба ні? – зацікавлено запитав хлопець.

Дівчина на це лише цикнула, а її погляд говорив тільки одне яскраве «Заткнись!». Працівниця ввічливо привіталась не звернувши на то увагу, розказала які найближчі рейси будуть по цих напрямках.

- Все супер, мені підходить. Ось документи. Оформити два квитка на мене…

Поки Юкіона уточнювала певні деталі, надавала свої дані для оформлення квитка на літак, Ораландо оглядав інтер’єр та людей навколо. Дизайн аеропорту мав доволі стильний дизайн, в зелених та сірих тонах, вивіски в колір каблучки дівчини, яку вона носить на вказівному пальцеві лівої руки. Хлопець і такі деталі підмітив, а ще його погляд зупинився від одного чоловіка, який нервово протирав руки стоявши недалеко від них в черзі. «А це підозріло…» закралась в голову молодика думка. Через декілька хвилин організаційної роботи та розберихи з документами дівчина в руках тримала два квитки.

- Маю для тебе цікаве завдання. Вибору в тебе немає – за руку потягла Юкіна хлопця слідом за собою, коли вони відійшли подалі від черги. – Ось тобі, перевдягайся.

- Що за… - кинув Орландо лише отримавши від дівчини пакунок. – Що це за…

- Вдягай давай без зайвих слів!.. потім поясню щодо чого. Спочатку нам потрібно замаскуватись – витягнула ще один пакунок з рюкзака, який весь час із собою носила, і пішла в сторону вбиральні.

Хлопець покрокував за Юкіною, єдине що він зайшов в ближчі двері, котрі були до них. Дівчина зайшла в наступні.

- О, коротишка підросла чи мене глючить? – звернув увагу на те, коли дівчина вийшла з кімнати вона була в його зріст, взула височенні кросівки, які додали їй так сантиметрів з п’ятнадцять.

- Я ж попереджала, ще одне слово і боліти буде не тільки щока – пригрозила гнівним поглядом.

- Ну і злюка, вже й слова в її сторону не можна сказати.

- На, ще ось тримай – протягнула хлопцеві квиток, - це на Казахстан.

- Це не той, що ти оформляла щойно…

- Який же ти уважний, цей я підготувала раніше… Тепер слухай уважно твоя задача така: сідаєш у літак що на Казахстан; пролетиш в ньому десь півшляху або до кінцевої, будеш дивитись по ситуації; далі своїм телепортом перенаправишся в Мадрит…

- Не вийде, є обмеження… - перебив дівчину.

- Не страшно. Поскакаєш так трохи, головне, щоб твій рух не змогли відслідкувати. Задача головна – зустріти мене на машині в Мадриті біля аеропорту. Надіюсь це зіб’є їх трохи зі сліду. На наші рейси скоро буде посадка, тому часу маємо обмаль.

Проговоривши свої останні слова дівчина накинула капюшон на голову, сховавши частину обличчя та впізнаване волосся. Вона вийшла перша та направилась в зону посадки пасажирів, хлопець лише через хвилин п’ять вийшов зі сховку і собі пішов до літака. Стоявши в до-овжелезній черзі на очікування посадки, Орладно хотів бува обернутись, та зупинив себе натягнувши ще сильніше каптур, відчув на собі чужий погляд, ніби за ним стежать…