Частина ІV. "За тиждень до того"

За тиждень до основних подій

Китай

- Та ну йо… Хто мене здав?!

- Ти думаєш, що могла сховатись безслідно зникнувши? Тьху! Ідіотка..

- Кажи бігом!! А то реально пришибу!!

- Тіхо-тіхо, паняночко! – піднімає руки вверх мирно здаючись. – Скажу, скажу, тільки опусти пістолет.

- Бажано без побрихеньок, в мене на них нюх хороший!  - відказала дівчина опускаючи руку з пістолетом, ховаючи його собі під спідницю.

- Я взагалі-то чесна людина. Не всім бути брехливим сукам, як дехто.

Дівчина доволі різкіше ніж попередній раз дістала пістолет і приставила знову хлопцю до лоба. – Бачу дехто моїх слів не зрозумів. Занадто впевнений в собі, так? Не думаєш, що це тебе в могилу заведе?

- Все, устаканься, Юкіоно. Опусти зброю і я тобі вже розповім. Знаєш, якось не дуже хочеться ходити з діркою в голові.

Дівчина важко зітхнувши, крутонула невеликий легенький пістолет в руці, заховала в кобуру, що була прикріплена до лівої ноги.

- А тепер викладай все – роздратована сказала хлопцеві, розвернулася та пішла до столика, який стояв на вулиці.

Хлопець пішов слідом прихвативши з собою чашку з лимонним чаєм, яку дівчина замовила пару хвилин тому. Відразу за ними, як тільки вони вийшли із закладу, дворецький закрив тяжкі і скрипучі двері. Парочка опинилась на вуличній терасі, де знаходились декілька столиків зі стільчиками по боках та пару великих рослин в горщиках, які сягали у висоту зо два метри. Дівчина підійшла до столика, який стояв окремо від всіх, вмостилась на м’який стілець накритий пледом. Хлопець вмостився і собі напроти неї, поставив гарячу чашку на стіл та підсунув до супутниці.

- Ну... Звідки взнав що я тут? – з недовірою в голосі та роздратуванням звернулася дівчина до хлопця, взявши чашку зі столу.

- Мене дуже ввічливо попросили привести тебе назад. Вони просили передати, що тобі нічого не загрож…

- Жартуєш?! – не дала договорити. – Як тільки там з’явлюся вони мене на шмаття порвуть, перед цим обов’язково влаштують добрячий такий допит.

- Послухай, в мене з ними домовленість. Вони її не порушать, вони тримають слово.

- Ні-ні і ще раз ні. Я туди не повернусь. І нічого!! Чуєш, Н-І-Ч-О-Г-О мене не заставить, навіть ти! – лише відповіла та ще більш знервувавшись.

- Я лише хочу врятувати тебе – проговорив хлопець стишивши голос.

- Не потрібно мене рятувати… не потрібно…

За столом та навкруги них запала тиша, лише знизу було чути гуркіт коліс та гудіння автомобілів, що поспішають по своїм домівках.

- Ти хоч знаєш, що в них там робилося? … - у відповідь на своє питання дівчина отримала лише мовчання. – Ну ось… а я там була, і знаю що там…Раз ти мене знайшов, це значить, що й дуже швидко вони дадуть про себе знати. Потрібно чим швидше вшиватись звідси.

На свої слова Юкіона піднялась зі стільця, поправила плед, який під нею з’їхав і зараз дратівливо плутався в її ногах, витягла з карману жилетки пару купюр і лишила їх на столі.

- Лишаєшся тут?...

- Я з тобою. Буду тягарем, щоб ти далеко не втекла – єхидно усміхаючись і собі піднявся зі столу хлопець.

- Як я обожнюю твої підколки!…Якщо будеш реально баластом, то скину тебе в найближчу річку, щоб не заважав мені – промовляючи це дівчина підійшла до невисоких поручнів тераси, зістрибнула прямо вниз.

Хлопець з переляканим обличчям приблизився до місця звідки стрибнула Юкіона, глянув примружуючись униз.  Після його переляк замінило полегшення, але згодом вже проявилась дратівливість: «Та живуча зараза! Зачекай хоч на мене». Крикнув і слідом за дівчиною, яка йому махала знизу, спустився прямо з тераси вниз.

- Слухай, Юкі – шепотом звернувся хлопець до дівчини, коли вони вже йшли невеликою більш-менш тихою вуличкою. – Ти впевнена..

- Ось тільки не починай! – не дивлячись на хлопця відповіла та. – Я повинна повернутись до рідного міста, в мене там є незакінчені ще справи. І бажано, щоб вони не знайшли мене до того часу.

Після її слів між ними запала мовчанка. Парочка пішаки йшла в напрямку аеропорту, так як відносно недалеко знаходились від нього. Пройшовши вулицю, вони завернули у вузький провулок, вийшовши з якого наткнулись на парад. Навколо був шум гам балаган, вулиця забита людьми, звірами, драконами, точніше людьми перевдягнутими в костюми.

- Це ж сьогодні Китайський новий рік, парад в честь його святкування…- прокричав Юкіоні на вухо хлопець, дивлячись на її нерозуміння. – Вшиваємось звідси – схвативши за руку потягнув в натовп глядачів, котрі стояли під будівлями.

Десь через хвилин десять їм таки вдалось звернути за якусь чергову багатоповерхівку. Спершись об холодну бетонну стіну Юкіона стояла віддихуючись.

- Потрібно… на літак…Виліт через півгодини – помахала квитком, який дістала з карману жилетки, та передала хлопцеві, що стояв на проти неї. – На тримай, для тебе теж прихватила.

-…