Частина ІІІ "Що?! Я маю сестру?!"

- Слухай, Юто, а ти ж коли до нас приєднався? – Ріко поглянув на хлопця, що сидів, прихиливши голову, ззаді, через дзеркало заднього виду. – Відносно ж недавно, так?

- Ну як сказати, якщо тобі три роки відносно недавно, то так. Недавно – відповів на це Юто навіть не піднявши голову.

- В мене і для тебе дещо є… - молодик потягнувся рукою до бадрачка, не відволікаючись від кермування. Діставши пакунок кинув через плече проговорюючи:  – Ось тримай. Це від директора. Він просив передати тобі перед тим, як приїдемо. При цьому наголосив, щоб тільки ти побачив інформацію, що там схована, а після підійшов до директора.

Юто зловив пакунок, він мав вигляд теки з документами. Хлопець почав переглядати їх, поволі гортаючи один за одним. На його обличчі спочатку проявилось нерозуміння, а після цей вираз зник поступившись глибокому здивуванню. В повітрі нависла напруга…

- Що це все означає? – з грубістю запитався Юто.

- Директор все пояснить.

Після відповіді Ріко запала майже гробова тишина, лише чулося гуркотіння коліс та зрідка розмову Ріно по телефону. Навіть зараз його постійно турбували…

Через 18 хвилин мовчазної їзди хлопці прибули до пункту призначення – офіс агентства. До того часу злива почалась ще більше ніж була. Припарковавши автомобіль недалеко від входу в будівлю, хлопці всі за одним почали з нього виходити, а після бігцем бігти до дверей. Щоб не промокнути ще більше.

- Бррр, яка ж злива – струшуючи головою прогарчав Ріко. – Сьогодні взагалі мало б бути сонячно цілий день. Я не зрозумів, де нас намахали?

- Ви ж знаєте цих прогнозів, зранку показують одне, а в обід вже геть інше – заговорив до них бармен Ліон. - Можу вам запропонувати чогось міцнішого для зігріву.

- О, я не відмовився б)

- Ти на роботі ще, Ріко. Хочеш щоб тобі прилетів штраф за нетверезий стан?

- Так я ж не за кермо… - не встиг хлопець договорити як його тут же перебили.

- Штрафи можна отримати не тільки там – роздратовано струшуючи з себе залишки води на плащі. – Дякую за чудову пропозицію, Ліоне, але ми ще працюємо. Можливо вже після – ввічливо відмовив Ріно бармену й розвернувся до сходів. – Пішли, нас директор чекає.

Після своїх слів Ріно першим почав підніматись сходами на другий поверх, за ним вже слідом ті двоє. Всі вони піднімались мовчки, човгаючи мокрим взуттям. Піднявшись на другий поверх, хлопці одночасно розвернулися на гучний гуркіт, який пролунав з приміщення повз якого вони проходили. Звідти вилетів чоловіку, з виду на років так сорок сім, з криками та прокльонами: «Та йди ти до біса, стара відьма. Гроші лопатою гребеш, а сама за кожну копійку рахуєшся. Та щоб тебе всі чорти Гієни на шмаття роздерли». Останні слова чоловік наче з особливою бридкістю виплював та захлопнув за собою двері.  Хлопці після такого концерту продовжили підніматися на третій поверх, він був поділений на три блоки, на дві організації: їхнє агентство, якась фінансова установа. Третій блок ще пустував. Блок агентства був розташований першим до сходів.

- Де ви так довго? За вами послали вже майже сорок хвилин назад – сходу налетів Еліо тримаючи в руці чашку кави, як тільки-тільки хлопці ступили крок за поріг.

- А ти вже написав звіт? – зі взаємністю огризнувся Ріно, пройшовши повз того.

- Знову ти злюка! Він у тебе на столі… переписувати ще раз я його не буду!! – крикнув услід. – О, привіт, Ріко. З тобою наче ще не бачились сьогодні.

- В тебе точно там кава, а не щось інше? А то вже походу провали пам’яті маєш – лише відповів той, і пішов слідом за старшим.

- Чого ви всі такі грубі, я ж просто питаю. А ви мені таке – театрально образився на всіх Еліо, і пішов з сумним обличчям в приймальню запивати своє горе «кавою».

Хлопці вже розбрілись хто куди: Ріно відразу направився в кабінет до директора; Ріко на своє робоче місце, в глиб офісу, де сиділи всі інші працівники. Лише Юто був як не свій після перегляду тих паперів, ходив і не знав куди себе подіти. Аж то того моменту, поки з кабінету директора не вийшов Ріно. Хлопець підійшов до нього і запитався: «Можу до директора зайти, він вільний? Маю питання до нього»

- Так, він просив покликати тебе. Сказав, що розмова для тебе буде важливою – з невеликою теплотою відповів на те Ріно, і потім пішов по своїх справах.

*тук-тук-тук*

Директор почув легкий стукіт: «Заходь, Юто». Після цих слів двері кабінету зі скрипом відкрились, з них показався молодий біловолосий хлопчина, трохи з вигляду був неспокійний, який надто напружений.

- Проходь сідай – директор вказав жестом на стілець, що стояв напроти біля столу. – О, ти вже переглянув документи, які в цій папці. Мабуть маєш багато питань. – зі спокоєм в голосі проговорював.

- Так! Що це за документи, що це фото означає?! – хлопець нервово кинув на стіл перед директором фотографію, на якій була зображена біловолоса дівчина. Чимось дуже схожа на Юто.

- Тільки не потрібно підвищувати тон. Хочеш пояснень, я тобі їх дам. Ось тільки не потрібні тут ці зайві емоції. Краще присядь заспокойся – з тим же самим спокоєм.

Його слова магічним дивом вплинули на хлопця, той всівся в м’яке крісло, яке було дуже зручним. І почав він розглядати кімнату. Вона була невелика і доволі скромна, але охайна, нічого зайвого. Хоч і директор, але не мав звички вихвалятись речима, не любив всю цю показуху.