Частина ІІ "Мережевий хробак"

 Під гнівні і досить переконливі погрози Ріна поламати хлопцю кінцівки, Еліо невдоволено бурмочучи собі під ніс здався і пішов таки писати той злощасний звіт. Пройшовши слідом та переконавшись, що хлопець сів за свій робочий стіл та ноутбук, Ріно повернувся в приймальню аби забрати флешкарту з цінним для справи записом.

- Юто, а ну підійди-но. Ти мені зараз потрібен будеш – гукнув щось коридор, з якого виглянула голова молодого хлопчини.

 Юто підійшов ближче до «начальника», питатися в чому справа. Той у свою чергу коротко виклав змість та пояснив що від нього вимагається. Через пару хвилин, повідомивши колегам про своє відлучення, хлопці вийшли з кабінету офісу.

 Офіс агентства знаходиться на третьому поверсі трьохповерхової будівлі. Вона складалась з більшості різних офісів та одного кафе-бару на першому поверсі. Ось якраз щоб вийти із самої будівлі потрібно було пройти через цей бар. Хлопці досить швидко спустились на другий поверх, а вже на першому їх зупинили.

- Світлого вам дням, панове. Не бажаєте випити скляночку прохолодного? – гукнув з пропозицією бармен за стійкою, протираючи до блиску чисті стакани.

- Дякую за таку чудову пропозицію, але ми ще на роботі.

 Та й тим більше неповнолітнім не пропонують, вам за це штраф буде, не забувайте про це) – повернувшись до бармена, відповів Ріно з погано прихованою дратівливістю.

- А хіба йшла мова за алкоголь?) – з хитрою посмішкою відповів той. – Ріно, яка робота? Вже майже шоста, робочий день уже закінчився. Як в кого звісно…

- Дійсно дякую, але повинен вам відмовити. Маємо ще незакінчену справу. Наступного разу – кинув на прощання, - пішли. – Вже звернувся до хлопця, і пішов собі вперед до виходу.

 Юто, як слухняний хлопчик пішов слідом за старшим, приговорячи щось до себе.

- Не бубони, а то бісив розбудиш. Якщо щось хочеш сказати, говори голосніше – з нотками роздратування звернувся Ріно до хлопця, що йшов позаду. – Так не люблю, коли оце бурмотять щось собі під носа, що ніфіга розібрати не можна.

- Мені вже за двадцять, для нагадування) – чуть голосніше відповів хлопчина.

- Так ти за то, Ліону краще відразу так казати, бо той як почне вмовляти зупинитись на келих. Не встигнеш оглянутись, як випив вже з десяток. Воно ж таке приставу…

 Їхню розмову перебив дзвінок, в кармані у Ріно завібрував телефон. Хлопець рефлекторно поліз рукою в правий карман, так як саме в той постійно клав апарат, але на цей раз в ньому знаходилась лише купа фантиків від різних цукерок.

- Та де ж той телефон! – вже дратувався Ріно, шукаючи общупуючи всі наявні в плащі кармани. – То ось він, нарешті – облегшено вже здихнув хлопець, діставши телефон з внутрішнього невеликого карману. – Ріно слухає…Так так… Все вірно…

 А поки Ріно відійшов трішки в сторону, щоб переговорити, Юто задивився на вітрину магазину, який вони проходили повз.

 «Ех, і тут, азія весь ринок заполонила. Ці корейці, японці, вже у всіх країнах. А де просування національної-ідентичності?» - задумався про міжнародне Юто так, що не почув як до нього підійшли, і вже пару хвилин стоять над душею.

- Агов, ти чого завис? Довго мені тебе ще чекати?! – Ріно нервово почав стукати ногою об кам’яну дорогу.

- Чого ти такий нервовий, спокійніше

- Годинник тікає, потрібно вже на місці бути – сказав на то хлопець, розвернувся та й пішов вперед.

- Ти розкажеш куди ми йдемо, і навіщо я тобі? – підбігши до старшого поцікавився Юто.

- До знайомого, має допомогти з нашою справою. Він вже тут, недалеко, за от тим будинком.

 Залишок свого шляху хлопці вже йшли мовчки, самі по собі. Ріно час від часу діставав з карману свій невеличкий блокнот, в який завжди щось записував. Юто ж йшов просто збоку від нього, рахуючи вікна з розбитими шибками, які зрідка траплялись.

 Через хвилин так 7, хлопці зайшли в такий простацький, в порівнянні з їхнім, райончик. Підійшли до першого двохповерхового будинку, весь район був обсаджений будинками саме з трьома поверхами. Будівля виглядала старенькою, і потребувала обов’язкового капітального ремонту. Ріно не звернувши увагу на поламані дошка піднявся сходами до входу, відкрив двері з гучним скрипом, і безцеремонно зайшов в середину. Слідом за ним зайшов собі і Юто. Будинок мав всього пару адекватних кімнат, адекватних наскільки це взагалі можливо. Всі вони пустували, окрім двох. В одній з них і жив знайомих, до якого вони прийшли.

- Хей! Мережевий хробак, у нас до тебе справа є – не постукавши, і вигукнувши слідом пройшов до кімнати Ріно.

- Ммм… - звідкілясь почувся звук.

- Що ти там промимрив, Катай?

- Якого дідька ти мене назвав хробаком?! Іди звідси, Ріне, дай людині спокійно поспати…Котра взагалі зараз година? – з під покривала вилізла сонна голова. – Ти мене  і так постійно задачами закидаєш, а то ще сам припхався до мого дому. Тьху на тебе, деспот – лише буркнув Катай.

- Не потрібно тут твого оце. Давай виповзай, справа тут надсерйозна.

- Та у вам там всі справи такі-і-і серйозні.

 Катай, «колишній» працівник агентства, але через певні причини покинув організацію, але не вони його. Ріно й досі до нього звертається по різним задачам, знайти інформацію про когось, його перебування, особисту інфу, і т.д. Кімната була розділена тонкою стінкою-ширмою, з однієї сторони невеличкий столик та матрац, який лежав на підлозі, а зараз на ньому сидів чоловік, поруч були розкидані де-не-де упаковки від локшини. Друга ж була заповнена різною технікою, пристроями, проводами, електронікою.