Частина І "Новий відвідувач"

В один звичайний робочий день, в будівлю приватної детективної агенції навідався черговий відвідувач зі своєю справою. Зовнішність у цього чоловіка доволі незвична, по ньому можна було сказати, що не з цих країв. Одягнений в строгий діловий костюм з краваткою, а під рукою тримав портфель, враження складалось такого стандартного офісного працівника або помічника якоїсь урядової «шишки». На його правому зап’ястку ковзав по шкірі, поблискуючи позолоченим металевим ремінцем, годинник. Мабуть таки був він солідним чоловічком…

- Доброго дня! Чим можемо Вам допомогти? – ввічливо поцікавився Ріно, проходячи повз з купою паперів на руках.

- Доброго – неприємно прогудів незнайомець. – Потрібно знайти людину. Розповідали, що ви з цим непогано справляється. 

- Люди говорять багато всього різного. Чому ви не звернулись до поліцій з цим питанням? Ми працюємо трохи в іншій спеціалізації, не займаємось прямими пошуками людей. Це зазвичай робота саме поліції

- Справа ця не потребує відкладень, вона є терміновою. В поліції на це піде часу з тижня, а той більше. Нам потрібно щоб чим швидше її знайшли…

Хлопець з чоловіком пройшли далі в глиб офісу, в приймальню. Рін підкликав до себе колегу, щоб тому віддати папери, та заодно наказати приготувати чай, пригостити потенційного клієнта їхнього агентства. Коли вони двоє зайшли в кімнату, побачили хлопчину, що розлігся собі на дивані і куняв в навушниках. Ріно спокійненько з прихованою роздратованістю підійшов до молодика, взявся за навушники, відтягнув їх та відпустив. Хлопець з переляку аж підскочив.

- Досить тут дрихнути, йди працюй вже нарешті!  За що ми тобі платимо, щоб ти тут спав?! – роздратовано проговорив Ріно.

- А ви мені платите? – протираючи з просоння очі, пробурмотів собі під ніс хлопець.

- Ти, що сказав?! Скинь вже ці окуляри, ти не на вулиці, тут немає сонця, щоб від нього закриватись – навис над хлопцем: – Відсунься, дай відвідувачеві присісти.

- Як тільки я їх скину, мене ж відразу осліпить таке прекрасне і яскраве сонечко, що стоїть переді мною – піднімаючись, щоб сісти промурликав з грайливими нотками Еліо.

- Заткнись, твої жарти взагалі тут недоречні!

- Фу, як таким можна бути, злюка ти.

Поки хлопці собі щось сперечались, відвідувач розмістився на сусідньому старому диванчику, що стояв  напроти. Поклав собі на коліна портфель і сидів з байдужим обличчям, якому не було справи до когось ще.

- Перепрошую за цю ситуацію – звернувся Ріно до клієнта та вказав легким жестом: – Пригощайтесь чаєм.

В кімнату тихенько зайшла працівниця, і відразу весь простір заполонив неймовірний запах цитрусів, так само тихо почала виставляти з таці чашечки з чаєм. Еліо відразу потягнувся за чашкою, але в ту же секунду відсахнувся від нього, та притис палець до свого вуха.

- Обережно, він гарячий. Не обпечіться – попередив Рін відвідувача, і собі обережно взявся за ручку чашки.

- Дякую, що попередив – з незадоволеним, ображеним обличчям звернувся до Ріна Еліо.

- Дякую за гостинність – з трішечки добрим тоном відповів клієнт.

- Ви казали, що у вас нестандартна справа, при цьому ще й нагальна. Можете, будь ласка, детальніше про неї розповісти – з все таким же добрим тоном заговорив Рін, відставивши чашку.

- Так, звісно. Як я вже й казав, потрібно знайти людину, що на відео, це запис з камер спостереження – показав флешку, діставши її з портфеля, на якому був запис.

- Еліо, принеси ноутбука з кабінету, він має бути на першому столі  – звернувся до хлопця.

Еліо мовчки кивнув головою та піднявся з дивану, лишивши чашку на столі, спокійненько собі вийшов з кімнати і пішов в глиб офісу. Просто зник на пару хвилин…

- А ми з вами поки ще поспілкуємось про цю справу – привернув до себе увагу Рін.

- Скажіть спершу, що там по оплаті буде. Розцінок ваших я не знаю, щоб не була захмарна сума. А там після і поспілкуватись можна – відповів на це чолов’яга.

Поки Рін «обробляв» Александра та заодно вивідував деталі цієї справи (ви правильно прочитали, саме Александр. Еліо в той час не поспішаючи шукав потрібний ноутбук, хоча для цього міг би підійти будь-який з робочих.

- Ти хіба не маєш бути зараз у приймальні, разом з клієнтом? – не дивлячись на хлопця, який тільки-тільки ступив крок в кімнату, звернувся Ріко.

- А ти хіба не мав сьогодні бути вихідний? – зі зловтішною посмішкою відповів на випад той. – Краще подай мені ноутбук.

- Я що тобі, хлопчик на побігеньках! Подай принеси.

-  А що ні) – єхидно із задоволенням проговорив Еліо.

- Ой як ти нариваєшся! Зараз отримаєш на горіхи!!

- Хто випустив цього скаженого пса?!! Він зараз нас всіх загризе. Гррр!!

- Ти труп!! – накинувся Рік на хлопця, схвативши зі столу ручку. – Ось би тобі горло проткнути!

- Боюсь, боюсь! Люди рятуйте, мені погрожують!

- Зупинились обидва! – гнівно, але спокійно проговорила колега, яка підійшла на крик. – На раз заспокоїлись, на два замовкли двоє, а якщо ні, то чекаю вас у своєму кабінеті!!