Частина І "Новий відвідувач"

  В звичайний робочий день, в будівлю приватної детективної агенції навідався черговий відвідувач зі своєю справою. Зовнішність у цього чоловіка доволі незвична, по ньому можна було сказати, що не з цих країв. Одягнений в строгий діловий костюм з краваткою, під рукою тримав портфель, враження складалось такого стандартного офісного працівника або помічника якоїсь урядової «шишки». На його правому зап’ястку по шкірі ковзав, поблискуючи позолоченим металевим ремінцем, годинник. Мабуть таки був він солідним чоловічком…

 - Вітаємо Вас в нашій агенції! Чим можемо допомогти? – по робочому етикету звернувся Ріно, проходячи повз з купою паперів на руках.

 - Потрібно знайти людину. Розповідали, що ви з цим непогано справляється, дали вашу адресу – неприємно прогудів незнайомець.

 - Люди говорять багато всього різного. Чому не звернулись до поліцій з вашим питанням? Ми працюємо трохи в іншому спектрі, не займаємось звичними пошуками людей. Це зазвичай робота саме поліції, їхня спеціалізація.

 - Справа ця не потребує відкладень, вона є терміновою. В поліції на це піде часу з місяць знаючи як вони працюють, а той більше. Нам потрібно чим швидше її знайти…Та тут справа не проста…

 - Не проста? Що саме це означає? – лише зморшки над бровами видавали його подив і не розуміння гостя.

 - Зараз ви самі все побачите…

  Чоловік затих занурившись в портфель, а вже через хвилину обурюючись на довгі копирсання та пошуки передав співрозмовнику флешку. Той лише зацікавлено глянув на неї, мовчки розвернувся направившись в сусідню кімнату, при цьому запросивши гостя слідом за собою. Пройшли далі вглиб офісу, в приймальню, де зазвичай було порожньо або хтось з колег спілкувався з клієнтом. Повз чоловіків пройшла стажерка вкланяючись в знак привітання. Ріно зупинив її, коли та вже хотіла бігти по своїх справах, віддав папери, що тримав в руках наказавши віднести до директора в кабінет, та попросив приготувати чай, пригостити потенційного клієнта їхнього агентства. Коли чоловіки зайшли у двері приймальної кімнати, їм в очі впало цікаве видовище: молодий хлопчина розлігся на дивані, закинувши ноги на журнальний столик, що стояв поряд, куняв собі в навушниках склавши руки на грудях. Ріно зі слабо прихованою роздратованістю підійшов до тіла, що валялось собі нагло, взявся за навушники, відтягнув їх так далеко наскільки дозволяла довжина шнурка та відпустив. Хлопець з переляку аж підскочив, коли на нього впали ті навушники.

 - ХАРЕ тут дрихнути!! Йди працюй вже нарешті, ледацюго!  За що ми тобі платимо, щоб ти тут спав?! – процідив крізь зуби Ріно.

 - А ви мені ще платите? Думав, що я тут за дякую – протираючи з просоння очі, пробурмотів собі під ніс хлопець.

 - Ти щось там мені казав?! Нафіга тобі ці окуляри, тут сонця немає, щоб від нього закриватись. Чи тобі вже геть галюни голову накрили? – вже не приховуючи свого роздратування навис над хлопцем: – Звільни диван, дай відвідувачеві присісти.

 - Як тільки я їх скину, мене ж відразу осліпить таке прекрасне і яскраве сонечко, що стоїть наді мною – піднімаючись, щоб пересісти промурликав з грайливими нотками Еліо.

 - Заткнись вже, твої жарти як завжди недоречні!

 - Фу-у, як таким серйозним можна бути, злюка ти.

  Поки хлопці там сперечались, чоловік, дивлячись на цю клоунаду, розмістився вже на сусідньому диванчику, від якого так і несло запахом старовини. Поклав поряд із собою портфель, а далі вже з байдужим обличчям спостерігав за діями хлопців.

 - Перепрошую за цю неприємну ситуацію – нейтральним тоном відізвався Ріно. – Пригощайтесь чаєм.

  Супроводжуючи його слова в кімнату зайшла та сама стажерка з тацею в руках, на якій стояли дві чашки паруючого міцного чорного чаю та вазочокою з кубиками цукру. З її приходом весь простір заполонив неймовірний запах цитрусів,  вони не сказавши і слова почала виставляти горнятка на стіл. Еліо відразу ж  потягнувся за чашкою, але в ту же секунду відсахнувся від нього, притиснув палець до свого вуха.

 - Будьте обережні, він дуже гарячий. Не обпечіться – ввічливо попередив Ріно відвідувача.

 - Дякую, що попередив – з невдоволенням пробурмотів Еліо.

 - Це не тобі, розслабся – лише кинув той навіть не дивлячись на хлопця.

 - Дякую за вашу гостинність – з трішки вже добрим тоном відповів чоловік.

 - Ви казали, що у вас нестандартна справа, при цьому ще й термінова. Можете, будь ласка, детальніше про неї розповісти, що саме від нас потрібно – вже в робочому режимі попросив інформації Ріно, обережно взявши зі столу горнятко.

 - Так, звісно. Як я вже раніше згадував, потрібно знайти людину, зображення є на відео з камер спостереження – кивнув головою на флешку, яку в руці тримав Ріно. – Вона обікрала, тому й шукаємо.

 - Еліо, принеси мого ноутбука, він має бути на першому столі  – грізним погрожуючим поглядом попросив в колеги, що так і далі сидів поряд з ним.

  Еліо кинув зневажливий погляд у відповідь, секунда він поглядів, і він мовчки покірливо кивнув головою, піднявся з дивану,  вийшов з кімнати і пішов в глиб офісу. Тихо зник на пару хвилин…

 - А ми з вами поки ще поспілкуємось, розповісте як і коли це трапилось – привернув до себе увагу Рін.