Розділ 13: "Жахливі ніжності"

Місіс Джойнс. Благаю, тільки не вона.

- Хто ще вижив?

- Як я зрозумів, одна дівчина, яка стояла позаду мене, поки я замовляв собі каву, і жінка.

- Що за жінка?

- Ем, - Натаніель задумався. - Припускаю працівниця цієї пекарні. Вона не зовсім молода. Але вона отримала поранення в ногу.

Прокляття. Бідна місіс Джойнс, за що з нею так? Сподіваюся, цього ідіота знайдуть і дадуть йому довічне. Якщо загиблих близько двадцяти, то скільки постраждалих?

- До речі, про неї. Вона ніби мене знала, але я не зміг зрозуміти звідки.

- Ми з нею були досить близько знайомі. Здебільшого я завжди купувала собі там випічку та каву, тож ми часто з нею базікали. Я розповідала про вас. І показувала, - Вони завмерли, спокійно оглядаючи мене. Я не розуміла, що могла сказати не так. Хіба я зробила щось погане?

- Ти розповідала їй про нас? - запитання застигло в повітрі на кілька секунд. - Це дуже мило, дякую, що не забувала про нас, - закінчила Рут і міцно обійняла мене.

Тіло охопило легке, тепле відчуття. Мене обійняла Рут. Я точно не сплю?

- Які ніжності. Жах, - зі сміхом фиркнув Натаніель і встав, щоб піти помити забруднену тарілку, залишивши нас наодинці.

- Я сумувала, - не сказати цього я не могла. Я занадто скучила за нею. За її прекрасним волоссям мідного кольору. На нього падало сонячне проміння, що давало йому легке поблискування. Її каро-зелені очі затягували все глибше, ніби я дивилася в глиб лісу.

Рут ніжно провела своєю рукою по моїй щоці, через що моє тіло здригнулося. Я сподівалася, що вона цього не помітить, але куточок її губ трохи піднявся, що свідчило про зворотне.

Вона акуратно потягнула мене ближче, ваблячи своїм чудовим носиком у ластовинні. Яка ж вона прекрасна. Я так давно не бачилася з нею. Я встигла забути всі ці тонкощі її зовнішності. До того ж, за такий проміжок часу вона сильно змінилася.

Я відчувала її гаряче дихання біля своїх губ. Відстань між нами ставала дедалі меншою. Здавалося, що ось-ось і наші губи з'єднаються в ніжному поцілунку. Але є одне "але".