Розділ 12: "Вбивство у пекарні"

Усе-таки готувати Натаніель умів досить добре. Особливо легкі бутерброди, вони в нього виходили взагалі відпад. Але зараз не до цього.

- Що ви робили протягом доби? - поцікавилася я, доїдаючи свій другий бутерброд.

- Ну як тобі сказати. Я завжди була тут, на випадок, якщо ти прокинешся. А Натаніель...

- А я ходив по магазинах, а потім мене занесло в місцевий парк, а далі занесло в бар, а далі... Далі на місце вбивства.

- О боже мій. Ти вбив людину?

- Енн!? І такої ти про мене думки? Ні звісно, просто був у той момент у закладі, де стався постріл.

Так ось чому по місту метушилися різні рятувальні служби. Вони розгрібали те, що накоїв убивця. Або все ще розгрібають. На вулиці пролунав гучний постріл.

- Як бачиш, погоня все ще не скінчилася. Другу добу його виловити не можуть. У місті ввели заборону на пересування. Усі зобов'язані сидіти по домівках, бо він вбиває будь-кого, хто потрапить йому на очі, - розповідав Натаніель. По тілу пройшло легке тремтіння. Скільки він уже встиг погубити людських життів?

- Кажуть, що вже близько двадцяти людей загинуло від рук цього недоумка, але скільки загинуло до його появи в місцевій психушці - невідомо.

- То він утік із психлікарні? Чому його відразу ж не посадили за ґрати? Кому спало на думку вести його у звичайну психлікарню?

- Ну, мабуть, комусь усе ж спало.

Я була розчарована в місцевих правоохоронних органах. Припуститися такої безглуздої помилки було просто жахливо. Через них тепер загинуло близько двадцяти людей.

- Але ж ти теж міг загинути? - розвернувшись до Натаніеля, я поставила йому різке і несподіване запитання. Він сторопів, але за кілька секунд усе ж таки відповів.

- Фактично, так. Я один із трьох, хто вижив із пекарні.

О дідько. Пекарня. Тільки не вона.