Розділ 11: "Бутербродний рай"

Шум. Навколо був противний шум. Він лунав із вулиці. Щось знову відбувалося десь у глибинці міста. Туди прямували різні рятувальні служби. Стоп. Я втратила свідомість.

- Ти прокинулася? - запитання виникло несподівано. Але не складно було уявити, що поставила його саме Рут. Я розплющила очі, і побачила її поруч із собою.

- Вибач.

- За що, Енн?

- За те, що я вас так жахливо зустріла.

- Це була надто феєрична вистава, - захихотів Натаніель десь з кухні.

Я спробувала встати, але тіло було дуже втомлене, навіть попри те, скільки я проспала. А скільки я, взагалі, спала?

- Котра година?

- Енн, не переживай, все нормально.

- Так-так, усе "нормально", - Натаніель зайшов до кімнати разом із тарілкою бутербродів. - Ти спала майже добу. Ми вже думали швидку тобі викликати завтра.

- Добу? Дідько... - Я була дуже зла на себе. Як можна було дійти до такого стану, щоб втратити свідомість і лежати у відключці близько доби? Жахливо почуваюся.

Стільки часу не бачитися з Рут, щоб у підсумку, коли ми зустрілися, влаштувати ось таке. Як я взагалі дозволила собі таке? Ох. Гаразд, зараз думки про це ні до чого.

- Візьми бутербродик, ти, напевно, голодна, а то он як на нервах, бідна, схудла. - Натаніель підніс ближче тарілку, і я роздивилася, що він досить добре постарався над бутербродами. Вони виглядали соковито.

Два тости, між якими великий спектр начинок. Він навіть зробив власний соус. Дивно. Що це на нього найшло? Боже, тут ще й лосось. Ця хвилина явно стане чимось кращим, ніж уся попередня доба сну.

Я взяла найвищий, тоді як голод остаточно опанував мною так, що бідний бутерброд був поглинений протягом хвилини. Мені хотілося ще, тоді як друзі здивовано дивилися на мене і реготали.

- Я просто зголодніла, - похмуро сказала я.

- Ми помітили. Візьми ще один, нам не шкода.

- Я, якщо що, приготую ще.