Розділ 2: "Терміновість іноді лякає"

- Розкажіть про те, що вас турбує.

- Останнім часом я відчуваю досить сильне занепокоєння і тривогу щодо свого майбутнього. Я часто замислююся про те, чи досягну своїх цілей і чи зможу я бути успішним. Ця невпевненість проникає в багато аспектів мого життя: як професійних, так і особистих. Мені складно ухвалювати рішення, іноді я почуваюся загубленим і невпевненим у своїх здібностях.

- Ви думали щодо того, звідки це могло піти? І взагалі, як давно у вас це? - не поспішаючи, Енн конспектувала все у свій блокнот.

- Так, я обмірковував можливі причини. Однією з ймовірних причин може бути нещодавній період невдач, які підірвали мою впевненість у своїх здібностях. Це почуття занепокоєння у мене триває вже кілька місяців. Я почав помічати його після того, як зіткнувся з кількома труднощами в досягненні моїх цілей. Відчуваю, що це почало впливати на мою мотивацію і впевненість у собі.

- Знаєте, я думаю, що зможу вам допомогти, - після цих слів Енн намагалася все глибше пізнати свого клієнта - Джеймса Арфілда. На це пішло п'ятдесят хвилин сеансу, що залишилися, але це все не минуло безрезультатно.

Джеймс подякував Енн і пообіцяв, що з'являтиметься в неї частіше, адже якусь дрібницю вона змогла в ньому поставити на потрібне місце.

***

Уже восьма вечора, гадаю, час йти за вечірньою кавою. Може зателефонувати їй? Хоча з чого б їй зараз мені відповідати, може вона зайнята або спить? Не хочу її турбувати в такий пізній час.

***

Енн привела своє робоче місце до ладу, взяла свою сумку і дорогою до виходу одягла своє пальто, оскільки на вулиці погода була досить вітряна. Вона зайшла в найближчу кав'ярню, де захопила собі лате з солоною карамеллю, яке просто обожнювала.

Спокійно розгулюючи осінніми вулицями, Енн розмірковувала про майбутній вступ до університету десь у глибинці Великої Британії. Ну а поки що доводилося роздивлятися красу французького Тулона.

***

Здавалося б, живу в країні, яку завжди асоціюють із романтикою, а сама-то вбиваюся з горя. Огидно.

Може зателефонувати Натаніелю? Він напевно не спить, коли б він у такий час спав. Совушка.

***

Енн дістала телефон, сподіваючись набрати Натаніеля, але помітила одне непрочитане повідомлення, яке надійшло близько півгодини тому. Змахнувши вліво, щоб відкрити його, вона побачила, що адресант - невідомий номер.

"Енн, передзвони мені на цей номер, є термінова справа. Рут."

Енн завмерла посеред дороги. Люди обурено обходили її, додаючи щось французькою. Але їй було все одно. Їй написала Рут. В очах Енн знову з'явилася надія, і вона швидко передзвонила їй.

Не минуло кілька гудків, як слухавку одразу ж підняли. Енн почула голос Рут.

- Вибач. Вибач, що змусила хвилюватися тебе. Я загубила телефон і тільки зараз змогла придбати собі новий. Вибач, що так довго не виходила на зв'язок, - Енн мовчала. Вона не могла вимовити жодного слова.

***

Боже мій, з нею все добре. Боже, я так рада. Як же я чекала цього моменту. Я думала, що ми більше ніколи не поговоримо. Але вона пам'ятає мій номер, вона навіть написала мені.

***

- Енн? Ти тут? - Енн зрозуміла, що мовчала вже протягом п'яти хвилин.

- Так, просто я давно не чула твій голос. Чому ти не спиш?

- Я не змогла б заснути доти, доки ти не передзвониш мені. Я хвилювалася, що сплутала номер або ж що ти вирішиш не відповідати мені через мій вчинок.

- Рут, припини, все добре. Чорт, ти навіть запам'ятала мій номер.

- А хіба може бути по-іншому? - Енн посміхнулася і, почувши в слухавці тихий регіт, засміялася й собі.

- Загалом, я хотіла запитати тебе, чи можемо ми зустрітися?

Світ під ногами рухнув.

***

Зустрітися? Але це ж було неможливо. Вона ж у Швейцарії. Тим паче, в неї тільки почався навчальний семестр. Як це можливо?