РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ Знайомство з Катею

– Я можу чимось тобі допомогти? – розгублено запитав Віталій, коли ігнорувати Юлю, яка мовчки стовбичила біля його парти більшу частину перерви, стало просто неввічливо. Староста задоволено всміхнулася.

– О, так! – вона начебто ненавмисно торкнулася долоні хлопця, чим викликала скажений напад ревнощів у Назара з Сергієм. Полум’яний поспішно відігнав образ того, як ці двоє, забувши про неприязнь, разом шинкують його на суші. – Як тобі, мабуть, відомо в п’ятницю восьме березня…

– Вітаю. Хоча, певно, ранувато.,– пробурмотів Віталій, згадавши, що сьогодні понеділок. Юля награно засміялася.

– Так, я була б дуже рада, якби ти привітав мене. Можливо, ми навіть могли б піти кудись разом… – похопившись і почервонівши так, що це стало помітно навіть через товстий шар макіяжу, староста продовжила, потупивши погляд. – Але насправді я хочу попросити тебе привітати декого іншого. Розумієш, Катя Летюча не з’являлася в школі з минулого літа, та вона все ще числиться в нашому класі, тож ми не можемо нею нехтувати. Подарунок вже куплений, тобі треба лише піти до неї додому і віддати його. Нікого іншого мені не вмовити, а ти здаєшся славним хлопцем і…

– Все гаразд, – перебив її Полум’яний, у якого від дівочого тріскотіння розболілася голова. – Залиш мені адресу і я все зроблю.

– Справді? – надмірно, як йому здалося, зраділа Юля. – Ти просто диво, Вітя! Ось, зараз напишу… І ще дещо: субота і неділя Шевченківські дні, тож до кінця тижня підготуй щось з Кобзаря, бо на лінійці має виступити кожен. Там і міський голова буде. Здається, все сказала, час до наступного уроку готуватися!

Вона нахилилася, пориваючись чмокнути його в щоку, але хлопець швидко відсторонився: дружбою, або, радше, співпрацею з Назаром він дорожив більше, та й Юля його нітрішки не приваблювала. Її увага до нього була такою ж надмірною й недоречною, як і косметика, та й, якщо бути до кінця чесним, дівчина з рожевою кіскою досі не йшла йому з голови. До того ж, загравання старости дуже швидко витіснило зовсім інше питання: що не так з цією Катею Летючою, що ніхто з однокласників не погодився до неї навідатися? За відповіддю він звернувся до найдосвідченішого.

– Ох, барат, ну й ярмо на тебе накинули! – жахнувся Матьяш. – Я б на твоєму місці відмовився, доки ще є змога. Летюча неспроста уникає людей і твоїй, наголошу, особливо твоїй, появі точно не зрадіє. Відчуваю, лиха тут не уникнути.

– То може підеш зі мною? – запропонував Віталій, неабияк стурбований його словами. – Щоб вберегти від біди?

– Це буде недоречно, – заперечив Батоші, трохи подумавши. – Розумієш, мої стосунки з Олею зараз на тому етапі, що це свято я маю провести з нею і лише з нею. Якщо все піде як задумано, ми будемо разом вісімнадцять годин з двадцяти чотирьох. І плани в мене далекоглядні, але, хочу тебе запевнити, цілком пристойні. Ти зрозумієш, коли трохи подорослішаєш.

– Років так на триста? – пожартував Полум’яний. – Ох, і невже у вас в Словенії всі такі делікатні?

– Скажи, що ти зараз навмисно помилився, – спохмурнів Матьяш. Віталій тільки винувато всміхнувся.

Наступним він звернувся до Тимура.

– Це дурна затія, – одразу заявив Гадін, смакуючи пиріжком. – По-перше: ти її не знаєш. По-друге: вона далеко від тебе живе. По-третє: дівчата це зло, яке губить найкращих з нас. Через дівчину людство вигнали з раю, через дівчину загинула Троя і саме дівчина винайшла вай-фай. Так, Геді Ламар, пошукай в інтернеті, якщо не віриш.

– Зрозуміло, – Полум’яний скоса поглянув на однокласника, не очікуючи від нього такої обізнаності та фемофобії. – То може підеш зі мною? Вдвох не так страшно буде.

– І пропустити халявний вихідний? – Тимур насмішкувато блиснув зубами з-під капюшона. – Шукай іншого дурня, друже. Ні, я збираюся перетворити восьме березня у день обжерливості. Як прокинуся, пройдуся по всім нашим фаст-фудам, як слід скуплюся і їстиму, доки зможу. А я багато можу!

– А твої батьки не будуть проти? – здивувався Віталій. Гадін різко відвернувся, ледь помітно здригнувшись.

– Вони в мене розуміючі, Віталій, – пробурмотів він. – Мені час, а ти того, відмовся від цієї затії, доки чого не трапилось.

Останнім Полум’яний спробував вмовити Назара.

– Я ж просив не розмовляти зі мною у школі, – Балончук зацьковано озирався, немов очікуючи, що от-от з кожного закутку, мов таргани, вилізуть журналісти з камерами. – Від цього залежить репутація моєї родини!

– Та заспокойся ти! Всім начхати з ким ти говориш! – роздратовано відказав Віталій. – Скажи краще, чи не підеш зі мною привітати з восьмим березня Катю Летючу? Я ж зовсім недавно в Заболотному і її навіть не знаю.

– А от я знаю її надто добре, – збліднувши, відповів Назар. – Досить добре, щоб триматися від неї якнайдалі. І тобі раджу зробити так само. В тунель з тінями лізти безпечніше, ніж заявитися в гості до Летючої, адже від тіней ти принаймні знаєш, чого чекати. От що, моя тобі порада і найкращий вихід із ситуації: викинь подарунок, а Юлі скажи, що віддав. Все одно вона перевірити ніяк не зможе.

– Ні, так справи не робляться – заперечив Полум’яний і, втративши терпіння, запитав: – Та що не так з цією Летючою? Може мені хтось пояснити?

– Тебе це не стосується, – відказав Балончук, протираючи окуляри. – Та й мене, якщо чесно, теж. Це тільки між Катею та Болотами.