4

- Доброго дня. - мене привітала секретарка.

- Доброго. Пан Журавлинський у себе?

- Так. Прошу іти за мною. - вона зробила жест рукою, і я пішла за нею.

Кабінет Журавлинського був на другому поверсі, але ми дійшли досить швидко. 

- Зачекайте тут. Я повідомлю про ваш прихід. - сказала секретарка і, постукавши в двері, зайшла в середину. Через кілька хвилин вийшла і сказала, що на мене чекають. 

Ха, ну звісно на мене чекають. Я ж мала прийти ще о дванадцятій. Відкривши двері, я зайшла до кабінету. Обстановка мені не дуже сподобалася: білі стіни, сірі диванчики, мало рослинності. Через все це кімната була дуже світлою, мені аж стало погано. Я не люблю, коли багато світла, тому мимоволі замружила очі. Мер сидів за невеличким столом (як не дивно, пофарбованим у білий колір) і старанно розглядав якісь папери. Сірий діловий костюм на ньому доповнював цю картину.

- Доброго дня. 

- Доброго. - він окинув мене поглядом і запропонував сісти навпроти. - У мене багато роботи, тому я перейду одразу до справи.

Я думала, що він зараз почне вичитувати мені про гарні манери і що запізнюватись негарно, але, на мій подив, він цього не зробив. От і добре. Що ж, послухаємо, що йому знадобилося і чому вирішив мене викликати.

 - Як Ви вже знаєте, мене не було на вчорашній церемонії. Напевно Вам цікаво, чому? Так от, тиждень назад я отримав листа від свого знайомого. Він якраз займався розкопками давнього храму на околицях міста Райда і знайшов там дещо цікаве. Теодор хотів, щоб я сам все побачив, тому мені довелося їхати. За час моєї відсутності обов'язки мера я тимчасово передав свому сину Максу.

А оце вже цікаво. Так, слухаємо далі, можливо і до мене дійде черга, ато покищо не розумію, до чого тут я.

 - Не хочу Вас лякати, але те, що знайшов пан Теодор, напряму пов'язано з Вашою родиною. Тому, міс Суничко, я попросив би Вас поїхати зі мною в Райду. Не хвилюйтеся, з Вашим роботодавцем я вже домовивися, тож від Вас вимагається лише зібрати речі. Завра опівдні за Вами приїде машина і відвезе в аеропорт, де ми і зустрінемося. Квитки оплачено, тож з цього приводу можете теж не хвилюватися. 

 - Але... як? - я сиділа з напіввідкритим ротом від подиву і кліпала очима. Що ж це виходить, за мене уже все вирішили? А зі мною не хотіли спочатку порадитися? Можливо у мене були інші плани? 

Мер лише з-під лоба подивився на мене. Зрозуміло - мені пора іти. Вийшовши з кабінету, я все ще не могла прийти до тями. Ніяк не вкладалося в голові, що скоро я відправлюсь в подорож. Потрібно було все гарненько обдумати, тому додому дібралася швидко. 

 - Та ні, я чесно не можу зараз з тобою піти, - подруги телефонували одна за другою. Усім було цікаво, чому мене викликав мер. - Давай я потім тобі все поясню. Бувай.

Вимкнувши телефон, важко зітхнула. Від Лимулі було важко здихатися. 

 - Так, тепер потрібно трохи розслабитися.

Я ввімкнула музичну колонку і стала перебирати одяг. Я завжди так роблю. Музика заспокоює і наводить лад в голові, та й потрібно ще зібрати валізу. 

Проте моя цікавість взяла гору. Я взяла ноутбук і ввела в пошуку " місто Райда. Розкопки". Google одразу видав мені інформацію: У 2015 році на околицях міста Райда було розпочато археологічні розкопки. Метою було знайти якісь цінні предмети: золоті прикраси, специфічні елементи побуту, залишки древньої кераміки. Спочатку археологи знаходили лише дрібні осколки глиняних глечиків і металеві шматочки (скоріше всього від знарядь праці). Думали навіть припинити роботу. Однак місяць тому один із копачів натрапив на велику кам'яну брилу, яка заважала продовженню робіт. Її почали розкопувати і виявилося, що то якась древня споруда ззовні і всередині покрита чудернацькими візерунками. Наразі знайдено ще кілька таких. Археологи намагаються розшифрувати ці дивні малюнки на стінах (як вже виявилося) древніх храмів.