Розділ 22. Нещасний випадок.

Нlадвечір спека остаточно спала. Сонце вже торкалося верхівок дерев, заливаючи долину Ельмар теплим золотавим світлом. У зоні відпочинку, неподалік котеджів, працівники ферми швидко підготували довгі дерев'яні столи, виставили свіжі овочі, зелень, соуси, домашній хліб, різноманітні ковбаски, кілька великих шматків мармурової телятини, курячі крильця, рибу та прохолодні напої.

Господар ферми усміхнувся, оглядаючи гостей.

— Ви сьогодні чудово попрацювали. Тож вечерю заслужили по-справжньому. Сьогодні ніяких конкурсів — просто відпочивайте, готуйте, спілкуйтеся і насолоджуйтеся вечором.

Учасники зустріли цю новину гучними оплесками.

— Нарешті без випробувань! — полегшено видихнув Алекс.

— Найприємніше випробування — це вибрати, що їсти першим, — засміялася Софія, вже розглядаючи продукти.

Робота одразу знайшлася для кожного.

Дівчата мили овочі, різали помідори, огірки, листя салату, зелень та сир. Хлопці розпалювали мангали, розкладали деревне вугілля й сперечалися, хто краще вміє підтримувати жар.

— Лео, не сип одразу пів мішка! — сміявся Джек. — Ми ж не метал плавити будемо.

— А звідки я знаю? Вугілля багато — значить буде гаряче.

— От саме цього я й боюся.

Поруч тихо грала легка кантрі-музика. Хтось уже відкрив пляшки з холодним яблучним соком, інші пили лимонад або газовану воду. Атмосфера була напрочуд спокійною.

Невдовзі перші мангали розгорілися рівним жаром.

Саме тоді Клер помітила кілька великих шматків чудової телятини. Вона завмерла буквально на секунду.

— Стоп. Стейки — мої.

Усі здивовано обернулися.

— Твої? — перепитав Габріель.

— Саме так. Ніхто навіть не торкається цієї телятини.

— Ого... яка рішучість, — засміялася Мія.

— Це питання життя і смерті, — абсолютно серйозно відповіла Клер.

Картер лише важко зітхнув.

— Знаю цей погляд... Вона серйозно.

— Правильно знаєш.

Клер швидко забрала м'ясо до окремого столика, дістала спеції, уважно оглянула кожен шматок і почала маринувати їх так зосереджено, ніби готувалася до міжнародного кулінарного чемпіонату.

Знімальна група одразу направила на неї камери.

— Клер дуже відповідально поставилася до справи, — прокоментував ведучий.

— Здається, вона любить готувати, — почувся голос когось із учасників.

— Подивіться, як акуратно вона працює.

Глядачі трансляції теж швидко почали залишати захоплені коментарі.

Насправді ж причина була набагато прозаїчнішою.

«Таку телятину я нікому не довірю...»

Клер подумки ще раз оцінила якість м'яса.

«Зараз хтось пересушить її до стану підошви, і все... Моє життя втратить сенс.»

Вона навіть не намагалася цього приховувати.

— Не підходьте, — попередила вона всіх. — Якщо хочете допомогти — не допомагайте.

Картер лише розсміявся.

— Бачите? Я ж казав.

— Просто я хочу, щоб ми сьогодні нормально поїли.

— Брехня, — одразу відповів брат. — Ти просто жадібна.

— Абсолютно.

Клер навіть не образилася.

— Саме зараз — так.

Навколо вибухнув сміх.

Поступово над мангалами почав здійматися густий ароматний дим. Шкварчали ковбаски, на решітках підрум'янювалися овочі. У повітрі змішався запах спецій, диму, смаженого м'яса й свіжої зелені, від якого майже в кожного прокинувся ще більший апетит.

Саме тоді Роузі мовчки спостерігала за всім із боку. Камери дедалі частіше знімали Клер. Учасники хвалили її стейки, оператори просили показати процес ближче. І це дедалі сильніше дратувало Роузі.

«Знову вона...»

Дівчина міцніше стиснула губи.

«Невже сьогодні теж вся увага буде тільки до Клер?»

Її погляд випадково впав на відро зі свіжими раками. Поруч лежав телефон, і Роузі швидко відкрила пошуковик.

— Гострі раки... рецепт...

Кілька хвилин уважно читала.

— Та нічого складного...  — впевнено кивнула сама собі. — Зараз покажу, хто тут справжній кулінарний майстер.

Вона поставила великий чавунний казан на окремий мангал за кілька метрів від місця, де працювала Клер.

За рецептом потрібно було спочатку добре розігріти посуд з олією, потім додати спеції, часник і гострий перець. Лише після цього закладати раків.

Поки казан нагрівався, Честер підійшов до неї.

— Ну що, новий кулінарний шедевр?