Розділ 21. Кінний туризм.

Перед завершенням роботи сонце вже піднялося високо над фермою. Спекотне літнє повітря наповнилося запахом свіжого сіна, деревини та нагрітої землі. Учасники один за одним поверталися до центрального подвір'я. Хтось був задоволений виконаним завданням, хтось жартував над кумедними пригодами товаришів, а дехто вже мріяв лише про прохолодний душ і короткий відпочинок.

Коли всі нарешті зібралися разом, ведучий усміхнувся до камер і плеснув у долоні, привертаючи увагу.

— Чудова робота! Ви всі впоралися зі своїми завданнями. Зараз у вас є рівно година, щоб прийняти душ, перепочити й набратися сил. Після цього зустрічаємося на обіді. А вже після нього на вас чекає найцікавіша частина сьогоднішнього дня.

Учасники одразу зацікавлено перезирнулися.

— Ми вирушимо на кінну прогулянку долиною Ельмар. Побачимо наймальовничіші місця заповідника, а заразом перевіримо, наскільки добре ви вже встигли потоваришувати з цими благородними тваринами. І, повірте, без несподіванок не обійдеться.

Після цих слів на обличчях більшості з'явилося передчуття пригод. Одні вже не могли дочекатися можливості знову сісти в сідло, тоді як інші помітно занервували, згадуючи, що далеко не кожен із них почувався впевнено поруч із кіньми.

Після ситного обіду учасники отримали трохи часу, щоб переодягнутися у зручний одяг, який не сковував рухів. Незабаром усі десятеро вже зібралися у великому критому манежі. Крізь широкі відкриті ворота всередину проникали сонячні промені, освітлюючи м'який пісок під ногами. У повітрі відчувався знайомий запах сіна, шкіряної збруї та свіжої деревини.

Уздовж огорожі спокійно стояли десять коней, яких заздалегідь підготували працівники ферми. Усі вони були чисто вичесані, із заплетеними гривами та повністю осідлані. Це були слухняні, добре навчені тварини, які звикли працювати з туристами, тому терпляче чекали на своїх нових вершників.

— Можете знайомитися зі своїми партнерами, — усміхаючись сказав один з інструкторів. — Не поспішайте. Якщо якийсь кінь вам припаде до душі, сміливо обирайте саме його.

Учасники одразу розійшлися по манежу.

Картер майже не роздумував. Він відразу попрямував до білої кобили, яку ще зранку купав і пригощав ласощами. Ледве хлопець підійшов ближче, кобила впізнала його, тихо заіржала й лагідно смикнула зубами за рукав сорочки.

— О, то ти мене пам'ятаєш? — усміхнувся Картер, обережно погладивши її по шиї.

Напруга на його обличчі одразу трохи зникла.

Клер тим часом повільно оглядала інших коней. Її увагу привернув великий чорний жеребець. Він був помітно вищим, кремезнішим і м'язистішим за більшість інших коней, але водночас стояв абсолютно спокійно, уважно спостерігаючи за людьми своїми розумними темними очима.

— Красень... — тихо промовила вона, простягнувши долоню.

Жеребець спокійно дозволив погладити себе по шиї.

Клер навіть не вагалася. У минулому житті вона кілька років знімалася в історичному серіалі, де значна частина сцен відбувалася верхи. Тоді їй довелося пройти тривале навчання, освоїти правильну посадку, керування конем і навчитися почуватися в сідлі так само природно, як на власних ногах. Ці навички вона чудово пам'ятала й досі.

Поки учасники знайомилися зі своїми кіньми, ведучий повернувся до камери.

— Друзі, зараз ми вирушаємо у кінну прогулянку мальовничою долиною Ельмар. Разом із професійним гідом ми проїдемо маршрут, який зазвичай пропонують усім туристам, що приїжджають сюди відпочити. Тож запрошуємо і наших глядачів приєднатися до цієї захопливої подорожі та побачити одну з найкрасивіших природних локацій королівства Маш.

Не встиг ведучий договорити, як Клер легко взялася лівою рукою за поводи та передню луку сідла, поставила ліву ногу в стремено й одним плавним рухом перекинула праву через спину коня. Уже за мить вона сиділа в сідлі з рівною спиною, спокійно тримаючи поводи.

— Ого... — здивовано промовив Картер.

Здивувалися не лише учасники, а й оператори, які одразу перевели на неї камери.

Клер усміхнулася братові й відразу помітила його невпевненість.

Вона спокійно зіскочила на землю й підійшла до нього.

— Хвилюєшся?

— Якщо чесно... трохи. Боюся зробити щось не так.

— Це абсолютно нормально. Ці коні дуже спокійні. Головне — не нервувати самому.

Вона стала поруч із білою кобилою.

— Спочатку завжди ставай біля лівого боку коня. Лівою рукою тримай поводи разом із передньою лукою сідла. Не тягни поводи занадто сильно, щоб не зробити коневі боляче.

Картер уважно повторив усе, що показувала сестра.

— Тепер постав ліву ногу в стремено. Не стрибай різко. Просто відштовхнися правою ногою, перенеси вагу тіла вгору і плавно перекинь праву ногу через круп коня.

Вона підтримувала брата за лікоть, поки той обережно виконував кожен рух.

За кілька секунд Картер уже сидів у сідлі.

— Молодець. Тепер не затискайся, — сказала Клер. — Спина пряма, плечі розслаблені. Не стискай колінами коня з усієї сили. Ноги мають м'яко прилягати до боків, а п'яти тримай трохи нижче носків — так буде легше втримати рівновагу.