Розділ 18. Екскурсія фермою.

Після насиченого ранку учасникам дали кілька годин вільного часу, щоб відпочити після довгої дороги й облаштуватися в нових оселях.

Щойно Картер і Клер переступили поріг свого котеджу, вони одразу зрозуміли, чому за нього точилася така боротьба.

Будинок виявився просторим і світлим. Великі панорамні вікна виходили на зелені пасовища, де неквапливо прогулювалися коні. Простора вітальня була поєднана з сучасною кухнею, а дві окремі спальні дозволяли кожному почуватися максимально комфортно. На терасі стояли м'які крісла та невеликий столик, а трохи далі, за живоплотом, виднівся власний невеликий басейн.

— Ну що, заради такого варто було цілитися в десятку, — задоволено промовив Картер, оглядаючи котедж.

— Принаймні тепер не доведеться боротися за душову, — усміхнулася Клер.

Після кількох годин у дорозі саме цього їм і хотілося найбільше.

Обоє по черзі прийняли душ, перевдягнулися в легкий домашній одяг і нарешті дозволили собі просто нічого не робити.

Картер розвалився на великому дивані у вітальні, ліниво перемикаючи канали телевізора.

Клер, навпаки, взяла робочий смартфон.

Особисті телефони в усіх учасників ще перед початком шоу забрали організатори, однак службові смартфони мали доступ до інтернету через внутрішню мережу комплексу. Поза територією ферми вони використовувалися лише для завдань шоу, але під час відпочинку в котеджі цього цілком вистачало, щоб переглянути новини чи соціальні мережі.

Клер відкрила стрічку. Першою в очі впала реакція глядачів на сьогоднішній ефір.

Під відео зі смішною сценкою, яку вони з Картером випадково влаштували біля мішені для дартсу, вже зібралися тисячі коментарів. Більшість із них були сповнені сміху та жартів, а дехто навіть писав, що саме ця імпровізація стала найкумеднішим моментом усього випуску.

Клер машинально перегорнула ще кілька сторінок, і лише тепер усвідомила одну просту річ.

Коментарі змінилися.

Ще зовсім недавно під будь-якою новиною про неї можна було знайти десятки звинувачень. Її називали заздрісною, підступною, невдячною, звинувачували в постійних конфліктах із Роузі й охоче вірили будь-яким чуткам, які з'являлися в мережі.

Тепер таких повідомлень ставало дедалі менше.

Їх не можна було назвати повністю зниклими — завжди залишалися ті, хто не поспішав змінювати свою думку. Проте хвиля безпідставної ненависті вже помітно стихла.

Причина була очевидною.

Відколи Клер перестала постійно перетинатися з Роузі, навколо неї більше не виникало дивних скандалів чи двозначних ситуацій. Не було ані гучних сварок, ані постановочних конфліктів, ані приводів для чергової хвилі пліток.

Натомість люди дедалі частіше бачили її справжню — спокійну, дотепну й розсудливу.

Репутацію неможливо було відновити за один день. Та маленькими кроками вона все ж починала повертатися до нормального життя.

Клер ледь усміхнулася й заблокувала екран.

— Приємно, коли люди нарешті починають судити за вчинками, а не за чужими словами.

Раптом робочий смартфон Клер завібрував. На екрані висвітилося ім'я:

«Деміан Роуен».

Дівчина майже одразу прийняла виклик.

— Алло?

До її вух долинув знайомий спокійний чоловічий голос.

— Як справи? Встигли трохи відпочити?

Клер сама не помітила, як на її обличчі з'явилася легка усмішка. Їй ще з першої зустрічі подобався його голос. Спокійний, рівний, без зайвого пафосу. Він дивним чином заспокоював.

— Угу, — тихо відповіла вона. — Зараз відпочиваємо. Наступний збір о другій годині.

По той бік лінії Деміан мимохідь поглянув на наручний годинник.

— Значить, у вас ще приблизно година.

На кілька секунд запала коротка пауза.

— Уже обідали?

Клер трохи здивувалася. Від такого простого запитання їй чомусь стало ніяково. Вона підтягнула до себе маленьку декоративну подушку й обійняла її.

— Так. Знімальна група залишила нам салат із куркою й тости. Ми поїли, щойно заселилися.

— Добре.

Лише одне слово, але чомусь саме після нього Клер відчула, що настрій став ще кращим.

Раптом у її голові промайнула пустотлива думка.

— Невже мій менеджер так сильно хвилювався за мене?

У її голосі виразно звучало дружнє піддражнювання.

На тому кінці запанувала секунда мовчання.

Деміан ледь прочистив горло.

— Кхм...

Коли він заговорив знову, його голос уже звучав значно офіційніше.

— Звісно. Хвилювався, що ти зголоднієш і випадково влаштуєш там якусь пригоду.

Саме в цю мить за спиною Клер пролунав гучний сміх.