Розділ 8. Не ділова вечеря.

Деміан вийшов із кабінету Амелії, спокійно зачинивши за собою двері.

Коридор адміністративного поверху, як завжди, зустрів його тишею та стриманою діловою атмосферою. За панорамними вікнами яскраво світило денне сонце, а працівники компанії, помітивши його, одразу ставали трохи тихішими та серйознішими.

Це була звична реакція.

Деміан зробив кілька кроків уперед… але раптом несподівано для самого себе зупинився.

Щось було не так. Він повільно нахмурився, його серце билося швидше, ніж зазвичай. Дивне відчуття, незвичне, навіть… трохи дратівливе.

Деміан Роуен з дитинства був надто спокійною людиною. У той час як інші діти сварилися, плакали, панікували чи кричали, він завжди залишався врівноваженим. Його складно було вивести з себе. Ще складніше — схвилювати. І саме тому зараз він стояв посеред коридору з легким нерозумінням власного стану.

«Що це взагалі таке?..»

У голові знову й знову з’являвся образ Клер.

Руде волосся, ясні блакитні очі. Її щира усмішка не награна, не продумана, не така, як у більшості людей у шоу-бізнесі.

У цій сфері Деміан надто часто бачив фальш. Люди постійно приховували справжні емоції за красивими масками, брехали, посміхалися один одному в обличчя, а за спиною були готові знищити конкурента.

Він давно звик читати людей, і саме тому Клер так сильно виділялася.

Вона була… відкритою. Наче книга, яку навіть не намагаються закрити. Її емоції легко читалися в очах, у голосі, у рухах. Від неї не очікувалося чогось підлого чи жорстокого. Навпаки.

Поруч із нею виникало дивне бажання… захистити. Ніби вона якесь маленьке пухнасте створіння, яке просто спокійно сидить поруч і навіть не здогадується, наскільки небезпечним може бути навколишній світ.

Деміан раптом знову згадав, як вона усміхалася кілька хвилин тому, сидячи з чашкою кави на дивані, і сам не помітив, як куточки його губ ледь помітно піднялися.

Це була майже невидима усмішка, але для людини на кшталт Деміана — майже шокуюча подія.

Саме в цей момент повз проходив один із молодих менеджерів компанії з папкою документів у руках. Він випадково перевів погляд на Деміана… І буквально застиг на місці.

Його очі повільно округлилися від жаху й нерозуміння.

— …Що за…

Папка вислизнула з рук, і документи з глухим стуком розлетілися по підлозі.

Від цього звуку Деміан миттєво повернувся до реальності, а його усмішка одразу зникла. Його обличчя знову стало абсолютно спокійним і холодним, наче кілька секунд тому нічого не сталося.

Він повільно поправив краватку й перевів байдужий погляд на шокованого менеджера.

Той виглядав так, ніби щойно побачив привида.

— Вибачте!.. — нервово випалив хлопець, поспіхом нахиляючись збирати папери.

— Будьте уважнішими, — рівним голосом відповів Деміан.

Після цього він спокійно рушив далі коридором.

А молодий менеджер ще кілька секунд сидів навпочіпки серед розкиданих документів, намагаючись зрозуміти одну просту річ.

«Що це був за вираз обличчя?»

Вечірнє місто повільно занурювалося в тепле сяйво вогнів.

Після насиченого робочого дня Амелія нарешті дозволила собі трохи видихнути. Її зустріч із Нейтаном Блейком була призначена в одному з тихих ресторанів неподалік центру міста — без зайвого шуму, папараці та настирливих журналістів.

Ресторан зустрів її приглушеним золотавим освітленням, спокійною джазовою музикою та легким ароматом вина й свіжоприготованих страв.

Офіціант одразу провів Амелію до столика біля великого панорамного вікна, де Нейтан уже чекав на неї.

На відміну від їхньої ранкової зустрічі, зараз він виглядав значно більш розслабленим. Темна сорочка із закоченими рукавами, дорогий годинник, трохи недбало вкладене волосся — у неформальній атмосфері детектив уже не нагадував суворого професіонала, який кілька годин поспіль допитує людей.

Побачивши Амелію, він легко усміхнувся.

— А я вже почав думати, що знаменита директорка мене кине.

Амелія сіла навпроти й ледь підняла брову.

— Я запізнилася на дві хвилини.

— Для тебе це вже майже злочин.

— Не перебільшуй.

Нейтан тихо засміявся й відсунув для неї меню.

— Приємно бачити, що ти майже не змінилася зі школи.

— А ти змінився, — спокійно відповіла Амелія. — Раніше в тебе було менше сарказму.

— Це професійна деформація.

Офіціант прийняв замовлення й швидко залишив їх удвох. На кілька секунд між ними запанувала комфортна тиша.

Насправді вони не бачилися багато років. Після школи їхні дороги розійшлися зовсім у різні боки. Амелія будувала імперію шоу-бізнесу, а Нейтан пішов у юридичну сферу.