Розділ 3. Спокійний сніданок.

Клер прокинулася рано.

Світло м’яко просочувалося крізь високі вікна, легкі кремові штори й лягаючи теплими відблисками на підлогу та ліжко. Вона не відкривала очей одразу, а кілька секунд просто лежала, прислухаючись до тиші.

Було незвично, що ніхто не стукає в двері, ніхто не кличе, та нічого не вимагає.

Вона повільно розплющила очі, її погляд ковзнув по світлій стелі, зупинився на витонченій люстрі, що тихо мерехтіла у ранковому світлі.

Клер моргнула.

«Спокійно…»

Вона перевернулася на спину й ледь помітно зітхнула. Поспішати було нікуди, але навіть усвідомлюючи це, вона не змогла спати довго. Дівчина трохи примружилася й кинула короткий погляд на годинник, що стояв на комоді.

07:03

— Так рано… — тихо пробурмотіла вона.

Учора вона сама вимкнула телефон, не бажаючи більше нічого чути й бачити. Але зараз, не підводячись з ліжка, просто простягнула руку й увімкнула його. Екран загорівся, почали надходити повідомлення, сповіщення, та новини.

Клер кілька секунд мовчки дивилася на це все, а потім спокійно відкрила стрічку новин. Її пальці повільно ковзнули вниз.

Заголовки не здивували.

«Скандальна акторка Клер Еванс знову в центрі уваги»

«Чи є у Клер Еванс талант? Думки критиків»

«Інсайдери: конфлікт між сестрами лише загострюється»

Вона відкрила один із постів.

«Я взагалі не розумію, як вона досі отримує ролі. Гра нульова, емоції натягнуті.»

Клер ледь помітно підняла брову.

Гортнула далі.

«Як людина вона ще гірша, ніж як акторка. Видно ж, що характер жахливий.»

Ще один.

«Розі набагато краща. А ця… просто намагається привернути увагу.»

Клер кілька секунд дивилася на екран, не змінюючи виразу обличчя. Вона не злилася, не ображалася, вона була спокійна, трохи втомлена, їй було байдуже на їхню думку. Вона тихо видихнула й закрила новину.

Ще кілька постів — нічого нового. Ті ж самі звинувачення, ті ж самі висновки, тому вона не стала читати далі.

Телефон м’яко впав на ковдру поруч, і Клер перевела погляд на кімнату. Вона неквапливо розглядала простір навколо.

Високі вікна майже від підлоги до стелі відкривали вигляд на доглянутий сад. Легкі штори спадали рівними складками, пропускаючи достатньо світла, щоб кімната виглядала теплою й живою.

Ліжко було великим, з м’яким узголів’ям і світлими текстурами тканин. Біля нього — акуратна лавка, поруч невеликий столик і крісла з ніжною оббивкою. Усе виглядало… гармонійно, без зайвої розкоші напоказ — але кожна деталь була дорогою.

Клер трохи примружилася, потяглася, та повільно підвелася з ліжка.

Підлога була теплою, а її кроки — майже нечутними. Вона пройшлася кімнатою, торкаючись поглядом деталей, не затримуючись ні на чому надто довго.

Ванна кімната виявилася не меншою. Світлий мармур, велике дзеркало, м’яке розсіяне світло. На полицях — акуратно розставлені засоби догляду, від яких ледь відчувався приємний, ненав’язливий аромат.

Рушники — м’які, щільні, халат — легкий, але якісний, навіть капці стояли рівно, ніби чекали. Клер провела рукою по тканині рушника, злегка стиснула його пальцями.

Вона не поспішала. Тепла вода, тиша, відсутність сторонніх думок — уперше за довгий час усе було… нормально. Без зайвих емоцій, без тиску. Вперше це був просто процес догляду, більше схожий на відпочинок.

Коли вона повернулася до кімнати, волосся ще було трохи вологим, Клер зупинилася біля ліжка, і на секунду завмерла.

Ліжко вже було акуратно застелене, а на краю лежав складений комплект одягу.

Вона підійшла ближче.

Тканина — легка, натуральна, спідня білизна — проста, але явно дорога, сукня — вільного крою, зручна, але елегантна, без зайвих деталей. Поруч — пара босоніжок на плоскій підошві. Все підібрано точно за розміром, без жодної помилки.

Клер перевела погляд на комод. Там, у невеликому футлярі, лежав набір прикрас із білого золота — акуратні, стримані, ідеально підібрані під образ.

Вона кілька секунд мовчала, а потім повільно видихнула. Думка, що про неї подбали прозвучала несподівано тихо. Щось тепле, незвичне, ледь помітно торкнулося її серця всередині.

Клер провела пальцями по тканині сукні, вона не посміхнулася, але її погляд став м’якшим.

Одягнувшись, вона взяла телефон і ще раз швидко глянула на екран. Нічого термінового, як і очікувалося, жодного повідомлення від батька чи прийомного брата.

Клер спокійно вийшла з кімнати й рушила коридором до сходів, її кроки були рівні, впевнені. Сьогодні їй справді не було куди поспішати, вперше за довгий час — це її влаштовувало. Вона спустилася вниз, до сніданку.

Ранок у маєтку лише набирав обертів, коли Генрі вже сидів у своєму кабінеті.