Розділ 1. Сценарій.

Струнка дівчина стояла на даху багатоповерхівки, ледве тримаючись за поручні, що були за її спиною. Вона повільно сповзала з самого краю. Її затуманений погляд дивився в порожнечу, вираз обличчя передавав страшні муки та душевний біль, тоді як її тіло застигло на одному місці. Здавалося, вона перебувала в глибокому трансі, ніби відкинула все своє існування в цьому світі.

Холодний вітер тріпав її волосся, боляче б’ючи по залитих слізьми щоках. Вона ледь помітно скривилася, ніби навіть у такому стані це її дратувало. Босі ноги почали відчувати крижаний холод від бетонної підлоги, і це неприємне відчуття поступово повертало її до тями.

Нарешті в очах з’явився здоровий блиск. Дівчина різко кліпнула кілька разів, судомно втягнула повітря, ніби щойно виринула з-під води, і на мить завмерла, широко розплющивши очі.

— Де я? Хто я? Що я?!

Вона різко вчепилася в поручні обома руками, аж пальці побіліли, і, прикусивши губу, почала обережно протискуватися назад між перекладинами, раз по раз нервово озираючись униз… і тут же різко відвертаючись.

— Що за чорт?.. — вона швидко замотала головою й прицьмокнула язиком. — Чому так високо? Е ні, хлопці, ви собі як хочете, а мені туди не треба. Там високо… а я, між іншим, боюся висоти! До біса все!

Повзком, бурмочучи собі під ніс щось нерозбірливе, вона дісталася за кілька метрів від перил і тільки тоді дозволила собі зупинитися. Вона різко перекинулася на спину, розкинувши руки, і гучно видихнула.

— Хух… — вона прикрила очі, ще раз важко зітхнула й невдоволено скривила губи. — Я, здається, ледь не померла. Чудовий початок дня, просто ідеальний.

Вона відкрила очі й повільно повернула голову, роздивляючись дах.

— Що це за місце таке?.. — пробурмотіла вона, злегка насупившись. — І головне… чому це я раптом опинилася на даху?..

Дівчина різко замовкла. Її погляд застиг, а брови повільно поповзли вгору.

Разом із запитаннями до мозку почали надходити відповіді.

Вона кілька секунд мовчала, а потім тихо, майже беззвучно, видихнула:

— Та ну… Не може бути...

До того, як опинитися тут, Клер пам’ятала, що багато разів перечитувала один сценарій для серіалу, в якому їй пропонували місце головної героїні. Вона багато років працювала актрисою і була досить успішною та популярною в індустрії розваг у своїй країні. За роки своєї роботи вона зіграла безліч головних та другорядних ролей, але це була перша головна роль, яку вона відверто не хотіла грати.

Вона перечитувала цей сценарій знову і знову, щоразу скептично піднімаючи брову, намагаючись знайти хоча б натяк на здоровий глузд своєї героїні.

Але його не було.

Бо ця жінка була просто егоїстичною стервою, що наступала на всіх без розбору, ще й із виглядом бідолашної жертви.

— Це просто безглуздя, — колись буркнула Клер, закриваючи сценарій і стукаючи ним по столу. — зробити героїню максимально нестерпною, а потім змусити всіх її жаліти.

Саме з цієї причини безліч другорядних героїв втрачали все, що мали, і навіть своє життя. Безглузді жертви — лише для того, щоб яскравіше освітити життєвий шлях героїні.

Клер ще не зіграла жодної сцени, але вже щиро ненавиділа цю роль.

У її уяві героїня була схожа на павучиху, яка розкидає павутину, збирає навколо себе впливових чоловіків, а тих, хто не піддається, просто знищує, роблячи при цьому невинне обличчя.

— Фу, — тихо фиркнула Клер, навіть зараз скривившись. — І це я мала грати?..

Забудьте. Вона не хотіла цієї ролі. Інакше це реально могло б завдати їй моральної шкоди.

Але…

Де вона зараз?

Клер різко піднялася з підлоги, тут же злегка похитнулася і машинально схопилася за голову.

— Так… стоп… — пробурмотіла вона, примружившись. — З тілом щось не те.

Вона опустила погляд на себе й завмерла, повільно кліпнувши. Вишукана вечірня сукня, мініатюрне тіло, бліда, пружна шкіра. Вона провела рукою по передпліччю… і тут же підозріло звузила очі.

— Так… ні. Ні-ні-ні… — вона кілька разів похитала головою. — Це не я.

Вона різко притиснула долоні до обличчя, намацуючи риси, потім схопила пасмо волосся й підтягнула його вперед, уважно розглядаючи.

А ось тепер стало по-справжньому моторошно.

— Це точно не моє тіло…

Її погляд зачепився за маленьку сумочку та пару босоніжок на шпильці.

— О, хоч щось знайоме… ну або хоча б корисне, — пробурмотіла вона й швидко поповзла до них.

В сумочці лежав дорогий смартфон, гаманець і маленька косметичка. Клер, не довго думаючи, дістала дзеркальце, та на секунду завмерла…

— Ну давай… здивуй мене ще раз, — тихо буркнула вона й відкрила його.

Поглянувши на відображення, вона затамувала подих.

Перед нею була молода дівчина років дев’ятнадцяти-двадцяти, з рудим хвилястим волоссям, і блакитними очима.

Клер повільно моргнула.

— Та ви знущаєтесь… — видихнула вона, витріщившись на себе. — Серйозно?..