Розділ 25. Життя в тиші скель

Розділ 25. Життя в тиші скель
Повернувшись до своєї скелі, вони почали просто жити. Донька Сара Тамар тепер була при чоловікові, у неї почалася власна сім'я, і Магдалина зі спокійною душею залишила її, розуміючи, що тепер може занятися своїми справами. Життя в горах пішло своєю чергою — звичайне, спокійне життя без зайвих очей.
Сара Калі взагалі на місці не сиділа. Вона вічно була в якихось клопотах: то по господарству щось облаштовувала в їхній печері, щоб було сухо і зручно, то трави перебирала. А іноді вона і зовсім йшла на пару днів у табір або від'їжджала з ними кудись, щоб заробити грошей своїм ремеслом — ворожінням та порадами. Вона була годувальницею, стежила, щоб у них завжди було на що жити.
Коли Сари Калі не було поруч, Магдалина залишалася в скелі одна. Робити в порожній печері було особливо нічого, і в цій глибокій тиші вона сідала за свої записи. Вона просто брала папір і записувала все, що пам'ятала. Магдалина описувала не лише слова вчителя, а й їхнє потаємне життя: їхні почуття, їхні маленькі таємниці, які вони зберігали лише одне для одного. Вона писала про те, як вони проводили час разом, коли світ навколо зникав, і залишалися тільки вони двоє.
У її записах оживали й ті, хто їх тоді оточував — вірні друзі та ті, хто ділив із ними хліб і дах. Вона фіксувала правду про те, якими були ці люди насправді, без прикрас і масок. Вона намагалася зафіксувати тепло їхніх довгих розмов і той невидимий зв'язок, який об'єднував їхнє маленьке оточення у найважчі часи.
Магдалина робила це без жодного пафосу, просто з бажання залишити після себе свою правду. Щоб її нащадки, коли прийде час, знали історію свого роду не з чужих чуток, а так, як воно було насправді — з усім болем, радістю і любов'ю, яку вони прожили. У ті дні, коли Калі була у від'їзді, Магдалина просто аркуш за аркушем залишала свою пам'ять на папері — для тих, у кому тектиме її кров.
> Все, що ви прочитали вище, є лише циганською легендою, яка передавалася нашими предками з вуст у вуста біля багать. Я не претендую на церковні канони чи офіційну історичну правду. Усі персонажі та події є художнім втіленням народних переказів; будь-які збіги з реальними історичними фактами, судовими процесами чи особистостями випадкові і не мають на меті спотворити визнану історію.
>