Кімната Лукаса – сховані записи й перша справжня загадка замку

Світло дзеркала зникло, і Олівія з Пітером опинилися знову у тій самій круглій кімнаті. Привид стояв на тому самому місці, ніби й не рухався, але його очі світилися сильніше, ніж раніше.

— Ви повернулися, — промовив він. — І, здається, знаєте в чому справа.

Олівія притисла до грудей щоденник, що тепер ледь сяяв на краях сторінок.

— Ми бачили бал… і дівчинку, яка нам сказала, що треба знайти кімнату Лукаса, — швидко розповів Пітер.

Ім’я, здавалось, зворушило привида. Його силует тремтів, неначе під поривом вітру.

— Лукас… Він був наймолодшим стражем замку. І… моїм сином.

Діти здригнулися.

— То… дівчинка — його сестра? — тихо запитала Олівія.

Привид кивнув.

— Її звати Мілана. Вона зникла першою. Потім — Лукас. А я… залишився лише тінню. Він підняв руку, і повітря затремтіло, наче замок сам слухав його.

— Кімната Лукаса була опечатана багато років тому, але ви маєте право увійти туди. Ви шукаєте правду — а правда шукає вас.

Сріблястий вихор обвив їх і переніс коридором уперед. Кам’яні стіни повільно змінювалися. Вони минали старовинні двері, сходи, арки, доки не зупинилися біля вузького проходу, схованого за рогом, де ніхто з екскурсії точно не побував би. Перед ними стояли невеликі дерев’яні двері, прості, без різьби. На них була лише маленька металева табличка з ледь видимими літерами: “Л. С.”

— Лукас Сарвел, — прочитав Пітер. — Це його?

Олівія лише кивнула й обережно торкнулася ручки. Двері відчинилися з легким дзвоном, неначе давно чекали саме на них.