Глава 1

Аліса

Ще пів року тому я жила цілком собі звичайним життям, багато працювала, робила кар'єру. Але в один день все змінилося, я потрапила в інший світ. Хоча, правильніше сказати, не потрапила, а скоріше повернулася. Адже магічний світ, в якому повно демонів, перевертнів насправді виявився моїм рідним. Багато років тому я народилася і якийсь час жила в цьому світі. Щоб врятувати моє життя та заховати від найманців мама відправила мене в інший світ на Землю.

Не знаю, чи розуміла вона, відкриваючи портал, в який саме світ мене відправляє. Техногенний світ, практично позбавлений магії, став складним випробуванням для демона. Була б я трохи слабшою, точно не змогла б вижити, але мені пощастило. Мій організм зміг адаптуватися, вбираючи ті крихти магії, що були доступні. Ці зміни дозволили мені вижити, але зробили слабкою та позбавили багатьох можливостей. Я не могла використовувати свою силу, була вразливою. Процес адаптації проходив дуже болісно й досить довго. Пам'ятаю, що було дуже боляче та гаряче. Все інше стерлося з моєї пам'яті на довгі роки.

Моє життя почалося з нової сторінки того ранку, коли я прокинулася в лікарняній палаті та подивилася у стривожені очі сидячої поруч жінки. Довгі роки я вважала її своєю матір'ю. Хоча, напевно, мені пощастило й у мене було дві матері. Я не знаю, що зі мною відбувалося після того, як мене викинуло з порталу, як потрапила в лікарню та як знайшла свою нову сім'ю.

Мама працювала в лікарні, можливо, саме там вона й побачила мене вперше. Вона ніколи не розповідала мені про це. Вона, взагалі не говорила, що я не їхня рідна дочка і, якби не збіг обставин я ніколи про це не дізналася б. Мама говорила, що у мене було сильне запалення легень, через що я мало не померла. Я пролежала в гарячці понад тиждень й ніхто не вірив, що я зможу видужати. Тільки вона моя друга мама вірила, і я вижила. Але коли я відкрила очі, то не пам'ятала зовсім нічого ні свого імені, ні хто я і що сталося. Все списали на наслідки гарячки й з часом забули про це. У мене почалося нове життя, я стала зовсім іншою людиною.

Нова сім'я, нове ім'я, все нове нічого, що нагадувало б про минуле. У дитинстві мені часто снилися кошмари. Прокидаючись серед ночі, я вся тряслася від жаху. «Але це ж тільки сни й нічого більше» - заспокоювала мене мама, ховаючи від усього світу у своїх обіймах. Час минав все, забулося і хвороба, і кошмари. Пам'ятаю, що була слабкою та хворобливою дитиною, єдине, чим я виділялася це завзятість та небажання здаватися. Ніколи не відступала від поставленої мети як би мені важко це не давалося.

Мама померла від раку, коли мені виповнилося вісімнадцять. Я трепетно зберігала в пам'яті спогади про неї. З батьком ми ніколи не говорили про моє дитинство. Він завжди був небагатослівний. Не знаю, якби мама була жива, розповіла вона мені про те, що я їм нерідна дочка чи ні. І хоча мені пощастило мати дві матері, обидві вони покинули мене занадто рано.

Через багато років я змогла повернутися назад. Але не так-то просто вважаючи себе все життя людиною дізнатися, що ти демон. Довелося пізнавати світ заново, вчитися всьому, як маленька дитина. Кажуть, я володію величезною силою, але мені складно судити, наскільки вона велика та як її виміряти. Так у мене є магія і я все ще не можу до цього звикнути. Моє тіло відновлюється, відкриваючи нові можливості. Не знаю, скільки мене ще чекає сюрпризів на шляху самопізнання.

Нещодавно я дізналася, що є спадкоємицею стародавнього та могутнього роду демонів, єдиною, хто залишився в живих. Бажання дізнатися якомога більше про своїх предків привело мене на батьківщину в імперію Іштар.

***

Уже кілька хвилин стояла перед будинком, який колись належав моїй родині та не наважувалася увійти. Імператор сам віддав мені всі документи, що підтверджують мої права та код від магічного замка.

  Тільки будинком те, що відкрилося моєму погляду назвати було важко. Коли величезні ворота, прикрашені гербами, відчинилися, я побачила маленький палац з безліччю веж та башточок, вітражних вікон, скульптур якихось невідомих мені чудовиськ, застиглих навічно по обидва боки від входу.

  Я не була готова до такого розмаху. Розуміла, що будинок буде великим, але не настільки ж. Тут з легкістю можна було поселити не одну сім'ю, а декілька і вони могли навіть не зустрічатися, живши в будинку. Тепер у мене був свій маленький палац, оточений кількома гектарами землі.

  Дерева й кущі розрослися, перетворюючи парк біля будинку в зарості. Давно недоглянуті клумби заледве вгадувалися. Хоча чого я очікувала. Адже тут стільки років ніхто не жив. У зв'язку з тим, що спадкоємців не було все майно роду Ігніс перейшло на баланс держави. Були призначені наглядачі, які вели облік та доглядали за будинком й іншим майном.

  Подумки уявляючи, як буде виглядати парк, коли його приведуть до ладу, піднялася на ганок та штовхнула двері, які чомусь виявилася не замкненими. Але те, що я побачила, переступивши поріг, мене просто шокувало. Замість розкішного особняка, або багатого будинку я стояла посеред цілковитого хаосу. Меблі відсутні, а ті, що залишилися, були розламані. Під ногами купи сміття, бите скло, посуд, уламки незрозумілого походження. Вікна розбиті.

  - Ось тобі й переїхали. І як тут жити? - висловив мої думки Біс.

  Поки Хаш був зайнятий важливими державними справами, ми вирішили влаштуватися на новому місці.

  - Навіть не уявляю. Імператор говорив, що за будинком доглядали, все збереглося в тому ж вигляді, як було за життя батьків. Я й уявити собі не могла, що побачу такий безлад.