Пролог

Прип’ять. 2046 р.

Сонце клонилося до заходу, засинало мале містечко. Лише на черговому відділені наукової станції один молодий фізик все ніяк не міг відірватися від експерименту, аби піти спати. Все здавалося добре… ледь чутно гуділи прибори підтримки життєдіяльності ембріонів. Ядерник хазяйнував поки його колеги-біологи уїхали в Київ на конференцію.

Точніше так гадав інший черговий цієї станції – кухар, а за одно і відповідальний за обладнання чоловік. Почувши якусь возню він прийшов в лабораторію вже з наміром виганяти вченого спати і простежити, аби все було прибрано, але замість експерименту спортивний хлопець побачив, як невідомий в масці намагався видрати з рук вченого якісь папери.

– Гей, ану стояти – кинувся на допомогу до вченому черговий.

Почалася бійка, та невідомий, кинувши цю марну справу втік з неймовірним завзяттям. Лише помітивши, як захлопнулися залізні двері місцевий кухар усвідомив, що противний писк, що весь цей час мучив його, не в нього в вухах.

Поки чоловік оглядався, до них в лабораторію зайшов хлопчик років дванадцяти… це був школяр з програми розвитку здібних дітей, що отримав можливість попрацювати зі справжніми вченими. Дитина давно вже спала, а прийшла сюди розбурхана бійкою. Сонно протираючи очі малий білявий хлопчина вточнив:

–  Що тут за шум?

І лише тут черговий зрозумів, що пищить детонатор. Всі троє в приміщенні – вчений, студент і черговий – побачили на циферблаті червоне «00:03». Зреагували однаково нервово, але на диво швидко і рвучко.

– Ану геть малий! – заволали дорослі чоловіки, кидаючись вперед, чи то намагаючись прикрити дитину, чи то наївно вважаючи, що встигнуть виключити детонатор, а студент навпаки, згадавши про свою роботу кинувся к пробіркам, захищаючи ще не народжену ящірку. Для нього цей ембріон рептилії, за яким він мав завдання стежити став більше, аніж просто експеримент.

Та врятуватися не вдалося нікому. Пролунав оглушливий вибух, стіни рознесло, пробірки побило, техніка вже не підлягала відновленню, та люди, на диво вижили, засипані камінням. Хоча без втрат не обійшлося – на пам’ять залишилися болючій опік, протез ока, втрачені кінцівки, купа проблем і амнезія…