Похорон

Похорон

Через якийсь час.

Частина проблем була вирішена і вони змогли повернутися в оболонку. Не сказати, що це було багато чи довго. Це просто час і робота, котру ніхто не хоче виконувати.

Тюльпан Вітрів, разом з Аурумом. Дивилися на сонце оболонки. За їх спинами, палав простір, що був наповнений уламками флоту Альянсу. Вершники на птахах, літали між ними і співали жалобну пісню.

В ангарній палубі Тюльпана, стояла майже вся команда. Рум’яний в кріслі, як і два абордажники, інші не прийшли до тями. Рум’яний розповідав, що там трапилося, та мало хто вірив в це, лише ті, хто хоч якось був причетний могли повірити. Лок, П’єро, Луговий, Отто, Хорс, Лаура з виглядом фурії помсти, готова розірвати усе, та стоявша ззаду всіх. Мітчел, був поруч з нею, котрий нікому нічого не розповів, хоч друзі намагалися вибити з нього, хоч щось. Тіч Єлизоветта, стояла по центру процесії, поруч з нею, стояла Ельвіра, що взяла собі друге ім’я Афір. Та треба згадати, ще одного представника Лавра, де був він сам, стояв поруч з ними.

Перед ними, був великий гроб, з поліметалу.

- Ми прощаємося з нашим старпомом, людиною честі, що кинула все... - Тіч, не змогла продовжити.

- Він був суровим, завжди тримав нас в металевих рукавицях. Та як ми вели себе добре, завжди готував нам усе, що ми тільки бажали. - продовжив Рум’яний.

- Він ніколи не відходив від своїх принципів. Ще з дитинства, він створив їх сам, дивлячись на всіх нас і нколи не відступив. Якщо бачив того, кому треба допомога, завжди втрутиться, ніколи не пройде повз. Скільки разів, через це, у нього були проблеми і не злічити, - продовжив Лок.

- Цей хлопець, мав такий потенціал в інженерії. Хапав усе на льоту, завжди цікавився та бісив мене до білого коліна. З вас дурнів, тільки він, міг мене замінити, якби він тільки пішов шляхом приладів та мастила... - П’єро почав гарно та сильно, та під кінець, вже текли сльози.

- Ми не так давно знайомі з ним, - Ельвіра вийшла вперед та поклала руки на труну. - Зібравши, всю можливу інформацію про нього, склалося враження як і у всіх, нездоланний, сильний, гордий, благородний та той, хто може все вирішити лише одним поглядом. Та коли ми зустрілися, я побачила іншого. Коли ми прибули на Тюльпан, це була знову, геть ніша людина: добра, ласкава. І це, був сам Едвард Есток, людина, що кинулася рятувати своїх близьких, не дивлячись не на що.

Ельвіра повернулася назад, а права рука, почала стискати пістолет Едварда, що лежав в кобурі на правому стегні. Її погляд, лежав на Тіч.

- Сім’я. Була для нього головною, та не в крові була справа. Ми були його сім’єю, - додав Хорс.

Кожен, сказав щось гарне та головне правдиве про Едварда. Усі його знали і ніхто, навіть не зміг подумати, про щось погане. Тільки Лавр, утримався від слова. Йому було багато чого казати, та він був шокований похороном і усіма словами, що казали про нього. Він боявся, що почне казати про саркофаг, про котрий Лаура вже прокричала усе горло, згадає про переродження, та він геть не знав, буде це працювати з соларитом.

І ось, прийшов час. Вони відправили труну, прямо на сонце. За звичаєм матросів оболонки.

Аурум, дав залп з гармат, в честь салюту. Весь екіпаж Ауруму, віддав салют. Ще залп за Ауруму. Ескадрилья стелсів, пролетіла почесний караул, проводжаючи труну в останній шлях. Третій залп з Ауруму.

Птахи видали гучну та сумну мелодію. Почали збиратися в клини, та облітати труну.

- Тепер, ми можемо відплатити усім. Хто винен в нашому стані. Ми зробимо те, що потрібно, навіть якщо вимажемо руки в крові. Помста за життя, буде нанесена! - закричала Тіч.

Ельвіра повільно перевела на неї погляд, рука вже почала діставати пістолет.

- Досить терпіти, цю лордову гниль! Влада, має бути у народу і ніхто, немає бути вищим за нього. Ми маємо почати, адже нас веде помста і люди підуть за нами! - продовжила Тіч.

Схвальних криків не послідувало. Навпаки, люди почали перешіптуватися.

- Хтось має, зробити те, що потрібно.