Глава 22 Дороги зійшлися

Глава 22 Дороги зійшлися

Добриня, йшов коридором, де була битва з людьми, чия шкіра наче кора і вони геть не хотіли помирати, лише вогонь міг зупинити їх. Цим шляхом йшла перша команда. Він з легкістю зумів перестрибнути сюди, через птахів, вони звичайного гналися за ним і атакували, своїми світовими списами, та результату не було. Здавалося, що він завжди знав, куди потрапить сам спис і його уламки. Звісно його зустріла нечисть, що почала захищати його, атакуючи вершників, їх знищили майже відразу, вони навіть не поранили жодного птаха. Хоч іноді, коли їх снаряди потрапляли в птахів, ну мали потрапити, спалахувало світло і нічого не траплялося.

Пройшов другий поворот і помітив оборону. Десантники лежали за тілами, абордажники були куди помітніші, тому, ховалися за стінами, чекаючи команди на постріли. Він знав, як усі солдати, будуть працювати, зброї у нього не було і це, лише викликало посмішку на його обличчі. Зброєю був він сам, тому, йому нічого не було потрібно, хоч броня на його тілі, була пошкоджена, вірніше, вона була побита, йшла тріщинами а це, вважай що її немає.

Вони навіть помітити немогли його. Так, це через його швидкість але вони покладалися на просунуті технології. Камери мали помітити, будь-який рух і теплові хвилі. Та його, системи не бачили, коли саме йому це треба. Щоб кудись прослизнути, це не проблема для нього, він не людина, вже давно не вона.

Швидко вискочив з укриття, кинувшись до них. Ніхто не встиг вистрілити, чи навіть зреагувати, доки він, смертельно наблизився. Пролунали постріли, та вже було пізно, жоден з пострілів, не влучив в нього, навіть ухилятися не довелося. Перший стрілець, лише побачив, як через нього перестрибнули і той, що був ліворуч, полетів у бік, слідом і він полетів, разом з тілом, за котрим ховався. Кожен слідуючий рух, був ударом, що відправляв бійців до польоту і він швидко перейшов до Абордажників, котрі були готові та постріли. Він їх навчав і готував, тому, вони знали, як  можна з ним боротися. Вони вистрілили по різним траєкторіям, майже влучаючи в себе. І один з них, зміг поранити, Добриню, де броня почала розсипатися і на підлогу, впала якась чорна рідина, коли куля пробила шкіру але, застрягла в тілі.

Думаєте це його зупинило? Навіть не уповільнило, лише викликало жахливу посмішку. Зробивши піруети, він вдавив у стіну першого аборджаника, після чого, сховався за тілом і кинув в останніх. Кинувся за тілом, збиваючи усіх з ніг, виходячи переможцем над усіма. Як, йому в шию, націлилася зброя.

- Зупинись! - мовив Лавр, увійшовши в іншого бійця.

- Ну спробуй а встигнеш? Скількох я знищу за цей час?

- Де він! - закричала Ельвіра.

- Хочу підмітити, що досі нікого не вбив! А це, куди більше енерговитратна справа, ви такі крихкі, що руки тремтять в бажанні поживитися.

Він повернувся настільки швидко і вибив зброю, та Лавр, встиг вистрелити. Куля, врізалася в броню, та зрикошетила прорізаючи глибоко борозну в шоломі а крик дівчини, ніхто навіть не почув. Доки зброя падала на підлогу, вони почали обмінюватися ударами, та як би Рум’яний, що був найближчим і лежав собі спокійно, бо все боліло, він нічого не розгледів. Цей обмін ударами, був швидким, та Добриня, лише грався з ним і наніс удар прямою ногою в тіло, від котрого ніхто не ухилиться. Лавр відлетів на декілька метрів і вже, майже кинувся до нього назад, як побачив дві гвинтівки абордажників, що дивилися на нього.

- Ігри скінчилися, скількох я встигну вбити, перед тим, як ви зробите постріл. - повертаючи одну зброю на дівчину.

- Що тобі треба? - мовив Лавр, показуючи усім, скласти зброю.

- Потрапити туди, куди пройшов псіон.

Обидва поглянули на дівчину, що знову закричала:

- Що ти зробив з Едвардом!

- Летить до сонця, де зможе звільнитися і очиститися. Допоможіть їй, вона немала стікати кров’ю. Я взагалі, не хочу шкодити людям, догми вимагають мене захищати Людей, знищувати прокльони, що можуть знищити Протекторат і саме людство. - мовив Добриня, відкриваючи шолом.

- То нащо ти так з ним?! Ти був його компаньйоном, другом!

Добриня лише за мить, опинився перед нею і підняв її над землею.

- Ми ніколи не були рівними, тим паче друзями. Лише ошийник, примушував їм слугувати. Якби не він, вже давно, знищив цю потвору і його власницю.

- Добриня, що трапилося з тобою? Ми же... - спробував розібратися Лавр.

- Заткнися, ти людина, тому і живи спокійно. Нелізь в це, я ніколи не зв’зувався з вами. Я вищий за вас. Досить розмов! Відкривай браму, бо почну прибирати людей.

- Добре. Та що тобі там треба? - Лавр пішов до пульта керування.

- Допоможіть їй, - лише це мовив Дориня, коли кинув Ельвіру.

Санітар швидко підійшов до неї, навіть незважаючи на біль в тілі. Поранена була нога, котру пробило, та кістку ледве зачепило, хоч і розірвало м’ясо. Броня, випустила гель, що затиснув рану, та необхідно надати першу допомогу. Зазвичай, просто замотають бинтами, щоб зовнішнє середовище не потрапляло і мітка, якщо забудете. Її поранили в перестрільці, шальний постріл. Та лише потім, Лаура пояснить їм, що це був постріл зі зброї абордажника, саме з тої, котру тримав Добриня. Ніхто не помітив, як він вистрілив в неї, в ту саму рану.

Добриня стояв оточений солдатами, що були озброєні і відчував себе, як власник ситуації. Солдати це розуміли, ніхто не хотів кидатися на нього, бо відчували і знали, це лише смерть, без жодної надії. Та вони хотіли це зробити, мозок не міг повірити, що він зможе впоратися з ними усіма. От інстинкти, казали, що навіть не спітніє.