Глава 21 Кімната

Глава 21 Кімната

По коридору, стояло багато вазонів, в котрих досі росла рослинність, геть невідома для Тіч. Якісь малі боти, дивної форми, повзали навколо них, все шикаючи на листя. Від чого, були видні краплини, що повільно падали на листки, довгі та зелені, хоч місцями вони були і інших кольорів. Уся ця рослинність, дуже сильно розрослася, зайняла майже усі стіни та до стелі дісталася, та на підлозі, було її майже не було. Напевно боти, слідкували, щоб нічого не заважало персоналу пересуватися.

Та далеко йти недовелося. Пройшла три відгалуження коридору і відчинилися бокові двері, куди почала показувати стрілка світла на підлозі. В інших відгалуженнях було темно і нічого розгледіти було неможливо. Увійшовши в середину, з’явилося легке світло, освітлюю-чи приміщення. На стінах, теж плелася рослинність і було десять дверей, де кожна мала свій номер, окрім тої, що була прямо перед нею, на ній, були символи душу, такі самі, як і на душовій на Тюльпані Вітрів. Обережно крокуючи по новому приміщенні, вона відмітила, що тут під дверми, стояли столи, були м’які частини стін і здається м’які ручки. Підлога була інша, більш зручна і мала, білі смуги, іншого матеріалу, що йшли від дверей з символом душу, до кожної кімнати.

Відкрилася перша кімната з ліва, над нею була відображена одиниця, в трьох різних формах. Звичайна цифра, котру знала вона, одна лінія і якийсь ще незрозумілий символ, хоч і теж нагадувавший лінію. Це було спільне, для кожних дверей, напевно, щоб різні народи, могли спокійно розрізняти. В деяких ситуаціях, хоч ти і добре знаєш звичаї та мову, того де знаходишся а на рідній мові, тобі легше орієнтуватися та прийти до тями.

Обережно увійшла в кімнату, двері відчинилися самі. Одне ліжко під стіною, було розкладено і точно складалося під стіну. Невеликий стіл зі стільцем під ним, з явними регуляція-ми висоти. Одна шафа для одягу і місцями для речей. Більшого в кімнаті не було, тому що, розвернутися в ній було геть нема як. Її спальня на Тюльпані Вітрів, була десь такого самого розміру, тільки мала перед спальнею кабінет, для справ та зустрічей. Три метри в довжину і десь два в шир, не розвернешся, та для відпочинку підходить.

На столі, лежали книжки, звичайні паперові книги. Тут треба ремарка, вони були не з паперу, це псевдо матеріал, синтетично створений. Не брудниться, не рветься і не горить, ще важко порвати. Перевернула дві книги палітуркою до себе і розсунула їх по столу. Вона їх знала, це були Земні книжки, котрі старий Тіч, завжди читав.

- Привіт, - роздався голос з книги, що вона взяла в руки.

Це, був голос батька. Вона взяла “Важко бути Богом”, таку саму, він завжди носив з собою. Казав, там багато цікавого.

- Мені... шкода що так вийшло...

Тіч, впала на ліжко.

- Сподіваюся у тебе все добре і ти прийшла сюди, згідно з часом а не якоюсь проблемою. Хоч знаючи людей, це точно проблема, не знаю що: вода, повітря чи вони геть здуріли. Головне, що з тобою усе добре і той малий негідник, наглядає за тобою і це, буде значити, що він живий... Та далі не знаю, знаєш ти чи ні... Отже якщо знаєш, то знаєш, в кабінетні буде запис про Соларитів, тому тут...

Вона нічого не могла сказати, лише слухала.

- Пробач, що довелося так вчинити. Знадто довго живу... та це, не виправдання... немає його в мене і нічим, не зможу виправдати себе. Що може бути важливішим, за свою дитину... Та мені довелося, людям час було жити самим і є, ті місця, де я маю бути.

Знову замовк. Було чути, як йому боляче балакати.

- Стільки всього хочу тобі розповісти... Стільки всього... Та не знаю я, що тобі казати, можливо це взагалі помилка, залишати повідомлення.

Вона кинула книгу на стіл, котра розкрилася та лягла на криві сторінки.

- Отже, таємниці. Зараз, ти отримала повний доступ до цієї станції. Це брамовий вузол, для взаємодії зі світом. В системі, будуть записані усі відомі адреси брам з помітками, куди не треба ступати. Тому тут, ти головний адміністратор. Тюльпан Вітрів, вже викликано, якщо ти прибула не на ньому. Я люблю тебе доню...

- Сволота! - закричала донька.

- Ах, мало не забув. Твоя рапіра, є ключем до керування станцією. І не допускай Добриню до брам. Уся необхідна інформація, знаходиться в терміналі на столі.

Стіл активувався. На ньому засвітилася клавіатура, на стіні з’явився монітор. В доповнені реальності, що транслювалася на рогівку ока, почала з’являтися інформація. Почалося під’єднання, до станції.

- Знаю, що ти гніваєшся на мене. Можливо колись, ти мені пробачиш. Може навіть до мого повернення. Та знай, я тебе люблю і мені шкода, що так вийшло. Коли в тебе з’являться діти а я, на це сподіваюся, ти мене зрозумієш. Мені більше трьох тисяч років і ти, моя перша і єдина дитина. Щоб покинути тебе, мені довелося розтоптати своє серце, та розбити душу. Пробач мене, тато тебе любить. Кінець, повідомлення.

- Клятий старий гімнюк! Імітував свою смерть і тепер, вибачається! Та фіг йому а не вибачення! Хай тільки повернеться, відлупцюю і точно поховаю на сонці!

Її можна зрозуміти, лють в такій ситуації це звична справа. Які епітети не кричала, котрі страти не вигадувала а за стіл сіла. Витягла стілець, котрий швидко пристосувався до її спини, навіть зробивши місце для рапіри. Перед нею, спалахнула бібліотека станції, навіть нічого вводити на клавіатурі не довелося.