Глава 19 Дуель

Глава 19 Дуель

Добриня рухався занадто швидко, щоб Едвард встиг зрозуміти, як і де він опинився. Він тримав його за горло, та жодного разу, ноги хлопця, не торкнулися підлоги. Хоч нечисть і проломила двері, її атакували ліани, та всюди з’явився дивний пилок, вони все-одно йшли щільним строєм рухаючись до команди штурму. Він просто оминув їх усіх, ніхто навіть не атакував його і навіть невідомо, чи помітили його. Вони навіть промайнули залишки списа і стіну вогню, що там палала.

І так, вони дісталися відкритої місцини на острові. Діставшись до краю, Добриня кинув Едварда на землю а сам, став на краю. Тут були розламані контейнери і багата кількість зламаних скелетів. Уся земля, була гола чорна та крихка, очі бачили як вітер піднімав її несучи в далечину. Декілька горгулій, підлетіли до них, кинувшись лише на Едварда, та цьому, було не судилося статися. Едвард лише помітив, як Добриня стрибнув а слідом, горгульї вже падали на землю. Їх крила, були зламані а двигуни розтрощені і подумати страшно, скільки сили треба мати, щоб таке зробити.

- Стільки років, терпіти вас мутантів і не мати змоги очистити світ. Прислужувати цій паскудній бруднокровій напівкровці. Бути на повідці у неї, наче якась шавка і що найгірше, то це Ти. Почвара, що несе загрозу усьому людству. Якщо тебе випустити звідси, ти однією присутністю, будеш знищувати планети чистих людей! Цього, допустити не можна, як Герцог тут, то протекторат вже йде сюди і нарешті, я зможу повернутися додому а головне, з честю та гордістю, коли вас знищу.

Добриня стояв гордо, шолом був зачиненим а руки, розставлені в боки.

- Я не розумію! - закричав Ед, що панічно оглядав усе навкруги, намагаючись зрозуміти, скільки пройшло часу і як, вони сюди потрапили.

- Не розумію, чому він вибрав тебе. Нерозуму не сили, лише ница людна, що здатна лише на підлість.

- Та поясни, чого ти себе так ведеш? Що трапилося? - закричав Ед, тягнучись до зброї.

- Ні! - Добриня пнув його.

Ед встиг скинути один зі своїх шариків, що підірвався димом. Знову впавши на землю, спробував витягти пістолет, та на руки наступили.

- Пояснити? Ну добре, час ще є. Бандити це ще ті дурні, наймаєш їх, платиш, знаходиш їм ботів а вони, не можуть виконати просте завдання. Невже так важко було, пристрелити тебе, як тільки ти з’явишся на обрію? Там же був пагорб, побачили і спалили тебе вогнем! Чи підірвати літак, коли ти в...

Він поглянув в бік гігантських воріт. Нічого не було видно, та він, помітив створений тунель гравітаційного ліфту. Знову схопив Еда, хоч в цей раз, підняв його за руки.

- Он, поглянь, бачиш тінь, що несеться на інший острів? Так, це Лавр, вже тікає, кинувши тебе, як і будь-який непотрібний інструмент. Та він ще послужить мені, треба дочекатися, щоб він прибрав тих біоїдів і відкрив браму.

Знову кинув хлопця на землю, піднявши куряву з пилу та попелу.

- Навіть Хашишини, генетичні вбивці, обісралися з завданням. Покращені гени, виведені як треба з прибиранням слабкостей. Імпланти, посилюючи тіла, та все одно, мерзенне поріддя Тіча, змогла їх здолати і це притому, що вони виділили кінську дозу отрути.

Едвард спробував піднятися, та його налякав різкий рух ворога, та шум від нечисті, що вийшла з будівлі в їхньому напрямку. Сів, та тихо, наче масажуючи тіло, почав знімати свої хитрі пристрої.

- Навіть флот хрестоносців, виявився повним лайном. В цьому світі, майже усі, товсті, ліниві, тупі і деградують постійно. Лише давши їм команду атакувати корабель і як це робити, з точним вказівками, вдалося її захопити. І все одно, довелося власноруч, вирубити її та запхати у капсулу, бо ці йолопи все одно примудрилися зробити все по своєму. Хоч ця проклята і встигла, поранити мене в ногу, кляте лезо рапіри, проходить і крізь броню.

Він підняв руку у бік нечисті, ті зупинилися і більше не рухалися.

- Чому вони тебе не атакують? - швидко спитав Едвард, здивований ще більше.

- Краще спитав, чому я вас ненавиджу. Та це просто, криптографічний код, нанесено особливою фарбою на мою броню. Людське око його не бачить а машині байдуже.

- Якщо так ненавидиш нас, то чого просто не візьмеш і не вб’єш? - огризнувся Ед, вже тримаючи свої іграшки.

- Захист у вас був, який би швидко зупинив мене. Клятий корабель, інструмент з волею, захищав вас обох і ви, ніколи не відходили від нього далеко. Дивно, та чомусь, захист цього місця, досі не активувався. Вони вже мали знищити нас усіх, як і тоді, коли ми потрапили в це пекло. Ці істоти, просто проходили крізь броню лінкора, знищуючи усіх на своєму шляху, навіть мені невдалося з ними усіма впоратся. Їх тіла розсипаються на попіл і знову збираються а їх клять вихованці просто їли нашу броню.

- То що далі? Чого тобі треба від мене? - закричав Ед.

- О... Розібратися, корабля тут немає, Тіча немає і навіть Лавр, тебе не врятує. Захист брами чекає, ти явно їм неважливий, от і настав час! Зараз, ми зможемо... На рівних це буде брехня, та ти викладайся на повну, чим довше мне затримаєш, тим більше шансів, що вони втечуть через портал.

- Нащо мені це робити? Може просто поговоримо? Прийдемо до якогось консенсусу?

- Може за це? - він дістав з броні диск з символами. - Чи я можу, швидко зникнути і викинути її в повітря, нехай летить до самого сонця а тобі, може принести її голову? Думаєш, мене хтось з них зупинить? Подумай ще, та роби крок, поки є шанс.