Глава 16 План Г

Глава 16 План Г

Літак залетів в агар Ауруму. Їх злітна смуга, була досить короткою, та на ній, були натягнуті канати, як колись в давнину. Коли шасі торкалися злітки, то у літака, вже мав бути випущений гак, щоб зачепляться за усі троси, та загальмувати. Коли це траплялося, стельові маніпулятори, відразу хапали літак, та переміщали на парковочне місце, щоб звільнити посадкову смугу. Та це, використовувалося лише під час бою, для масової посадки літаків. Зараз же, літак повільно увійшов в ангар, скинув швидкість реверсом, та перемкнув двигуни на посадку. Знаєте, ця технологія стара як людство, називалася Кембел, в честь інженера, що розробив перший літак вертикального зльоту та посадки.

Цей літак, прибув з Тюльпана Вітрів, тому і недивно, що з нього зійшли Едвард, Ельвіра за ними повільно як і завжди П’єро. Едвард йшов поряд, трохи виставивши руку, щоб упіймати старигана, якщо той надумає падати. Таке траплялося рідко, та все ж таки траплялося, хоча, зазвичай коли той був п’яний як чіп.

- Прибери свої хапалки малий. Ще не такий старий, - гаркнув він.

- Та лише...

- Та іди ти. Завжди хочеш як краще а виходить, як завжди. Не старий Я ще! Ну і тверезий, як не дивно. Аж самому противно, стільки кольорів, така чіткість і нічого не хитається. Блиск! І як ви так живете, фу а не життя.

Та Едвард, вже не слухав його. Він стояв уже на палубі Аурума і простягав руку Ельвірі, злегка вклонившись. Вона прийняла його руку і йому стало байдуже, на все, що молов П’єро чи хтось інший. Та навіть Ельвіра, перестала звертати увагу, на всіх навколо. Вони зійшли з трапу, та зробили кров в бік.

Повз них, пройшов Добриня, в броні абордажника, за котрим, йшли його вірні воїни. Усі вони, були одягнені в цю велетенську броню а головне це їх великі купольні шоломи, з багатьма колами, що виглядали наче ілюмінатори. Він відрізнявся від інших, ростом та тим, що мав темно червоні лінії, на плечах і шоломі. Звісно це заважало маскуватися, та йому це і не треба було. Ну а бійці, легко знаходили його в натовпі, навіть при перешкодах та радіоактивних випромінюваннях.

Всього їх було семеро, разом з командиром. Важка броня, потужна зброя, якої мало в цьому світі, будь-який колекціонер, віддасть усе, за таку гвинтівку. Електромагнітний прискорювач, з малесенькими кулями, що запускалися, завдяки газовому вибуху, прискорювач, лише збільшував швидкість та давав стабільності. Це зброя для будь яких умов, грізна та потужна а дірку від неї, ти і не зразу помітиш. А кулі, були не проблемою, сто набоїв, якщо треба ще, просто запихни в магазин металобрухт і він усе зробить сам.

На палубі був екіпаж Ауруму. Згідно з одягу, було видно, що деякі напевно в помаранчевому, інженерний загін, ремонт та обслуговування літаків. В блакитному, ті що дивилися на прибулих з гори, це пілоти. На диво, нікого зі зброєю не було видно. Та усі вони, заворожено дивилися на загін абордажу, Тюльпана Вітрів. Усі з них, чули розповіді, про цих грізних воїнів та їхні подвиги, під командуванням чорної бороди Тіча.

З літака, вийшов останній член делегації. Рум’яний, пілот штурмовиків Тюльпана, кажуть, що він був вигнаний з академії Альбіона, при незвичних обставинах.

Пілот покинув свій літак, тримаючи шолом в правій руці а руду валіза в лівій. З цієї валізи, тягнувся гофривований шланг, прямо до шолома. Він пройшов повз делегацію, зупинився біля людей в помаранчевому, щось їм розповів, та до нього підійшов великий воїн в броні. На ньому не було шолома, голова наче людська, та уся, вкрита густим хутром, та були видні два білих ікла, що стирчали з під верхньої губи. Та якщо придивитися, то його обличчя трохи витягнуте і має великий чорний ніс. Броня у нього була чорна, як безодня, та це була та сама броня як у десантників, що рятували Тюльпан. Воїн потис пілота за плечі, та пішов до делегації.

- Вітаю Вас, на борту Аурума. Перший корабель, що побудований в оболонці, за багато років. Далекобійна променева зброя, захисні гармати, системи захисту, можливість нести літаки. Та головне, багатовекторний політ, на повній швидкості.

- Пф, сопля, Тюльпан всеодно найкращий корабель в оболонці! Найкраща стабільність показників! - обурився П’єро.

- Мій любий П’єро, ти все такий-же запальний. Не пробачаєш, що хтось, засумнівається в Тюльпані Вітрів. Не дай, хтось буде такий дурний, щоб образити Тюльпан. - мовив воїн.

- Нахабний виблядок, це точно твоя манера розмовляти Лавр. - відповів П’єро.

- Як завжди проникний П’єро, який я радий тебе бачити, навіть через стільки років.

- І стільки зморшок. Малий хоч знає про тебе, чи це труп?

- Ні! Я не чіпаю тіла, це неправильно. - манера мови та голос змінилися. - Мене звати Фармал, і це моє рішення, надати тіло, великому Лавру.

- Я вже таке чув. Та це, не моя справа, Тіч давав тобі залізти в його броню, то хто я такий, щоб казати щось, цьому хлопцю.

Нарешті, парочка зрозуміла, що поруч почали розмовляти. Чи можливо почули якесь ім’я, та зреагували, чи ще якось. Та вони повернули свої погляди в їх бік, повільно розпускаючи руки.

- Ви що знайомі? - видав Едвард, від нерозуміння.

- Так.

- Звісно. Ой. Тіч тобі цього неказав.

- Мені здається, що всі старі на Тюльпані, знайомі з Лавром. Явно, знають більше за мене.

- Поважай старість і мудрість! - засміявся П’єро.