Глава 15 Невідомий острів

Глава 15 Невідомий острів

Єлизавета Тіч, лежала на ліжку, в тій самій розкішній каюті. Простирадла були дуже ніжні, вона собі такі дозволити не могла, якби гарно справи не йшли, ці дуже, за дорогі. Робилися з дивного птаха, переселенця, він мігрує, кожні декілька місяців, а коли зупиняється, робить собі гнізда, з чогось схожого на павутину, їх потім розбирають, та роблять нитки. Та і сам птах, це лише назва, він має великі перетинчасті крила, короткий хвіст, та малу голову. Неприємна птаха, та вона людей ніколи не чіпає і люди її не їдять, занадто отруйна.

Білий халат, що вона одягла, був повністю синтетичний, та це не заважало йому, бути ніжним та гарно гріти. Та на диво, він відштовхував воду. Тому, її вологе волосся, було розкидано по подушкам. В правій руці, лежала пуста, прямокутна пляшка, в котрій, лише на дні, було видно світлу рідину.

Так вона і спала, доки не відкрилися двері і хтось, геть без церемонний увійшов в середину. Поглянув на їжу, майже усе було з’їдено. Та він підняв фольгу, в котрій був шоколад, відкрив та потрусив, жодного шматочка не висипалося, стиснув фольгу, та кинув назад. На цьому, він не зупинився, перевірив увесь стіл, щось шукав, та задоволено піднявся, як нічого не знайшов.

- Прибрати, - скомандував Добриня.

Єлизавета, повільно відкрила очі, та поглянула, хто порушив її сон. Чотири цих блідих андрогенів, прибирали стіл, та усе, чого могла торкнутися їжа. Один з них, потягнувся за пляшкою, та Ліза, не захотіла віддавати, потягла на себе.

- Геть!

Крикнула вона, як не змогла забрати пляшку. Андроген, виглядав кволим, що досить на нього чхнути і той впаде. Та він тримав пляшку, напрочуд сильно, що вона нічого не змогла зробити.

- Відпусти, нам вже час, - мовив Добриня, що стояв у її ніг, одягнений в бойову броню.

Броня, збільшувала його десь в три рази. Виглядала наче зроблена з двох частин. Здавалося, що на нього, одягнений захисний костюм, поверх нього, було одягнено броневі пластини. Вони захищали усі частини тіла, та на суглобах, вона була відсутня, навіть гофрованого захисту чи переходу, не було встановлено. На жаль, їй було важко думати, тому вона і не зрозуміла, що це почерк Альянса. Та виготовили його Факіри, це видно по матеріалу, а головне по шолому. Він нічим не вирізнявся, звичайнісінький шолом, на перший погляд, та від нього, йшли трубки на плечі і заходили під наплічники. Вірогідніше всього, там були розташовані проектори бар’єру. Альянс не здатен виробляти такі бар’єри, лише Факіри, можуть їх створювати, та навіть для них, це за дорого. Тому, як ви зрозуміли, таку броню, ніхто з піхотинців і в очі не бачили, їм дають, найпростіше, щоб легко оснастити велику кількість.

- Ні, - відповіла Ліза, але відпустила пляшку.

Андроген забрав її, та тільки розвернувся, вона додала:

- Дай мені нову!

Він навіть не відреагував, продовжуючи виконувати первинну вказівку.

- Єлизавета, я вас попереджав, що потрібно буде швидко давати відсіч. Ми майже дійшли до місця, де ховаються ті, хто напав на нас. І якщо зараз не нанесемо удар, то вони знову сховаються. Наймуть нових вбивць і тоді, ми вже будемо в програші! - діловито мовив Добриня.

- Як ти знайшов їх? Чому все саме так складається? - заявила Ліза, почав повзти по ліжку, в напрямку шафи з алкоголем.

Добриня обійшов ліжко і один з андрогенів, йшов разом з ним, крок в крок. Він тримав перед собою тацю, з якимись брикетами, коричнево зеленого кольору, та графин з водою. Трохи каламутною.

- Поглянь на свій медальйон! За останні години, ми змогли дізнатися про захоплених полонених. Та знайти Едварда. Якщо подивишся, то дізнаєшся, що ми йдемо саме до нього.

Єлизавета, потяглася до медальйона. Руки трусилися, наче від бурхливих вихідних. Взяла його в руки, та відкрити чомусь відразу не вдалося. Перед очима, попливла пелена та вона змогла відкрити його. Стрілка, наче почала показувати назад, та швидко змінилась в інший напрямок. Та одне було дивно, що стрілок було дві.

Добриня налив воду в склянку, та підняв з підносу якийсь футляр, що до цього не було видно. Взяв звідти таблетку, та вкинув її в воду, та з шипінням, розчинилася.

- Тримай, це допоможе прийти в себе.

Дівчина поглянула на руку зі склянкою і спробувала протягти руку. Та вона знову затряслася, і намагалася повернутися, наче мала свій розум і геть, не хотіла торкатися цієї води.

Добриня мовчки чекав. Жодного слова чи жесту, лише чекання. Як тільки торкнулася склянки, вода струснулася, розкидаючи краплі навколо. Знову з’явилася пелена, та на цей раз, вона була фіолетова і лише на мить, вона побачила щось дивне. Скоріше жахливе. Навколо Добрині, з’явилися силуети, що кричали і волали. Кожен з них, закликав убити його, припинити страждання і ще, багато чого. Вона відчула жах, і це, був жах цих примар, від чого кров холоділа в жилах.

Вона змогла взяти себе в руки, та відскочила назад, скидаючи склянку на підлогу. Добриня, мовчки налив нову склянку і розтер туди пігулку.

- Сюди! - лівою рукою, смикнув її до себе.

Він не торкався її, адже вона встигла, відскочити на інший бік ліжка. Вже почала падати з цього розкішного ліжка, як зависла в повітрі, та щось, потягло її до нього. Як би вона не пручалася, та і так, геть не могла нічого зробити.