Глава 13 Лавр

Глава 13 Лавр

Едвард, зайшов в їдальню, де всі відразу замовкли, хоч в залі було мало людей. Кожен погляд, був спрямований на нього, зупинилися і усі лише встали. Він зробив вивірені кроки, лише піднявши руку, щоб привітатися, більше не знав, що скаже команді. Чужий розум це безодня, яку неможливо зрозуміти і вирахувати. Люди завжди роблять якісь дурниці, навіть знаючи, що це буде неправильно. Хоч, він і їхній старпом, та геть не знав, як би сам реагував в такій ситуації.

Так він пройшов до самої кухні, де вхід закрив кок, тримаючи здоровенний ніж в правій руці і точило в лівій. Кивком голови, кок вказав повернутися. Команда так і стояла, усі обличчя сумні, ніхто нічого не каже.

- Кажіть! Усе, що думаєте, нічого не ховайте, кажіть як є, усе, що вас тривожить! - вимовив Едвард.

- Та ніхто тебе не винить. Вони просто налякані і не знають, як сказати, коли раді твоєму поверненню. - вимовив кок.

Едвард ледве не розплився в посмішці. Та з його статусом, цього робити було не можна, іноді, людям потрібна сволота, що веде їх.

- Хто голодний? Поки приймаю замовлення, - та сказав він це.

Багато чого, провернув в голові. Можливість накричати, зробити грізний вид, чи запевнити їх, що скоро, вони помстяться і повернуть капітана. Та все це, була брехня а він, зазвичай говорив своїй команді правду. Ну, намагався, на крайній випадок. Старий Тіч, добре пояснив Едварду, що правда - це абстрактне поняття і якщо людина не знає її а тобі так треба, то хай так залишається. Невідоме - це не порок, як часто висловлювався старий, він багато чого, пояснював такими короткими словами, взагалі був малослівний.

- О, це вже інша справа. Тоді заходь, роботи сьогодні багато! - радісно прогорлав кок, коли пішов в середину.

Команда поглянула на свою їжу. Після на кухню і люди вже поспішали до неї аби зробити замовлення старпому.

- От ледарі! Я можу і образитися! - мовив кок, як опинився за стійкою.

- Та буде тобі!

- Коли ще старпом промонує свою стріпню.

Команда, ще багато чого казала. Та по більшому, це було одне й те саме. Вже майже усі, прибігли до стійки, та дехто, вибіг з їдальні. Скоро весь корабель, дізнається і буде тут.

- Стаємо в чергу і записуємо свої страви!

В стійку, були вмонтовані екрани, чи скоріше сказати, матерія, могла прийняти необхідну форму та робити те, що від неї потребують. На диво, команда розділилася на черги, та без жодного крику чи штурханя, вводили свої замовлення. Едвард, лише посміхнувся, коли побачив усе, одягаючи фартух, прямо на блакитний комбінезон. Він як звичайний одяг, багато хто носить таке в оболонці, особливо моряки чи сонце-ходи. Має захищати від радіації, от у Едварда, працює навпаки, не випускає її з тіла.

Новий транспортний літак, вилетів з Аурума, прямуючи до Тюльпана Вітрів, на котрому, вже був один такий. Хоч цей корабель і підтримувався канатами, товщиною в голову а з нього випустили сонячні вітрила. Мало хто, може дозволити собі таку розкіш. Дають як швидкість, так і нескінченний потік енергії. Це тонкі вітрила, які виглядають, наче золота фольга чи шовк,  тримаються на тонких нитках, що обплетені срібною фольгою. Кожне таке вітрило, було обережно випущене, щоб не пошкодитися, об канати.

Також, пасажири помітили зміну корпусу. Більшість контейнерів зникло, особливо з лівого борту і пролом, майже був закритий. Якщо довго дивитися, на пролом, то буде видно навіть самим не уважним очам, як рухаються контейнери по корпусу і як в проломі, росте матерія. Це все, схоже як звичайне людське тіло, закриває поріз, стягуючи білі тільця. А от, пояснити це, мало хто міг, просто ніхто не знав, про існування такої технології.

Зараз корпус змінився і дійсно, походив на закритий бутон тюльпана, до котрого ланцюгами прив’язали контейнери. З заду був зеленим, а далі, був пофарбований в золотий та фіолетовий. Зброя лише з правого борту залишилася, та вся вона, виглядала неприродно, наче її просто прикрутили болтами до корпусу, та протягли кабелі в середину. Наблизилися до ангару, і вхід, був наче розташований серед пелюстків, котрі закрутилися.

Літак увійшов в серединну і тепер, було зрозуміло, чому він походив на пелюстки. Кожне посадкове місце, було виділене, та мало свої зачепи. Коли Ельвіра, оглядала ангар, їй здалося, що усі ці місця, могли стартувати одночасно. І так, в цьому літаку, Ельвіра, в новому одязі, прибула на Тюльпан Вітрів, разом зі своїм супроводом. На цю роль, вибрали Кару, як необхідний медичний догляд, та вона могла постояти за них обох, в Амбросії усі проходили бойову підготовку.

Місія зустрічі, знову лягла на плечі Лока. Він прийшов, коли літак вже сів і пасажири, почали оглядати ангар. Хоч охоронцям і сказали, що ці люди гості, та вони насторожилися. Підготували зброю, зробили грізний вид а запобіжники, залишили зачиненими.

- Кажуть ти хотів мене бачити?

- Чорт забирай! - закричав Едвард, підстрибуючи від несподіванки.

Стояв він спиною до стійки, де нізвідки з’явився Добриня, як завжди, в своєму чорному одязі. Жодного звуку, шороху, чи хоч слова від команди. Сам же Едвард, готував у плити, розслаблений та геть нічого неочікувавший. Просто перевертав котлети на одній сковороді, та мішаючи гарячий соус на іншій.