Глава 12 Врятована

Глава 12 Врятована

Єлизавета Тіч, приходила в себе, в темній кімнаті, де навколо геть нічого не було. Це походило на холдону камеру. Голова боліла, шия горіла і дихати було важко, все тіло нило. Враження було, наче після веселої ночі, де був проведений спаринг і вона точно програла а після цього, їй ще ящики довелося тягати а потім, її щось ляснуло і прямо в обличчя.

Спробувала повільно піднятись, її почало нудити. Пам’ять спрацювала, раз вона згадала, що на ній повинна бути захисна маска і хаотично почала знімати її, затримав дихання. Щось було не так, вона геть, не хотіла зніматися і Ліза, ледве встигла, знайти кнопку зняття, котра була за правим вухом. Маска, розстебнулася за вухами і розділення, пішло до підборіддя, трохи відходячи від тіла. Ледве встигла підняти її, як блювота пішла і, хлюпнулася на метал, забруднюючи чоботи. Ну і трохи штани.

- Відключити захист, - простогнала Ліза, між поривами.

Маска почала складуватися, ділячись на маленькі рівні частинки, котрі, заходили одна на одну, як і захист тилу голови. Після чого, часточки почали заходити в шолом, свторюючи невеликий капелюх. Та саме головне, що хвіст, в котрий було зібране волосся, почав розпадатися і волосся почало падати на плечі, скочуватися з них, наближаючись до калюжі. В її стані, вона ще не повністю стояла, була зігнута і йому вистачило би довжини. Інстинктивно, руки схопили його, відводячи назад, вимазуючи лікті.

Як-тільки, позиви закінчилися, Ліза почекала ще хвильку, закрив очі, намагаючись не дихати і зробила крок назад. Ноги підкосилися, ковзнула, та вона впала назад. Якби не була зігнута, вдарилася би головою об стіну а так, врізалася спиною в стіну та сповзала по ній. Не скрикнув а видав, тонкий і рипучий звук, вона видала біль.

Камера, виявилася геть маленькою, десь півтора на два, може і менша. Та їй зараз було краще, стіна була холодна і це було добре. Від нього, усьому тілу, ставало легше, біль повільно покидала тіло і дівчина, підтягнула ноги до себе, схрестила їх поклала тильні частини рук на коліна, зробив квітку пальцями. Таким чином, вона спробувала медитувати, щоб відновитись та спробувати згадати, що сталося. Запах дуже сильно заважав, та через хвилину, вона змогла увійти в стан медитації, невелика мантра і тіло прийняло транс.

Тіло почало згадувати мантру і коли тіло, приймало такий стан, було все добре, нічого не боліло а тіло було на піку фізичної міцності. Саме тіло, почало повертатися до цього стану, розганяючи енергію по нервам і меридіанам, стимулюючи м’язи, від чого, почало поколювати тіло та ставати тепліше. Невеликі спазми, пробігли тілом, та вона тримала медитацію, не можна її порушувати, доки тіло не відновиться, можуть з’явитися побічні речі.

Почала згадувати. Останнє, що пам’ятала, це як увірвалася на ворожий корабель і щось, її потягла, а вона натиснула на детонатор. Стався вибух, та щось все одно, тягнуло її, в глиб судна. Пам’ятала великі руки, та жодного звуку, від істоти. Як її вдарили в живіт і, схопило за горло, підняло над землею, та вкинуло в якийсь... Не могла згадати, пам'яттю, хлинула ріка болі, усе, що вона пережила в ту мить. Опустилося скло, як вдарилася і побачила якусь броню. Людина! Це була точно людина, яка увірвалася в кімнату, та на неї, накинулася істота. Вона була людиноподібна, висока та кремезна і не мала на собі шолома, та броню, вона могла розгледіти, схожа на їхню. Альбіон, теж таку використовував, відразу підмітила Ліза. Мозкова активність, майже повністю відновилася. Щось вкололо її, їй щось ввели в тіло, ледве стрималася, щоб не поглянути, як останній спогад, що змогла відновити, це істота вбиває броню, відриває йому голову. Тепер, вона вже нічого не могла відновити, далі лише пітьма і прокинулася в камері.

Закінчила медитацію. Відкрила очі, та навкруги, все-одно не було світла. Почала оглядати тіло, зброї не було, усі захисні бар’єри були на місці, тільки не працювали. Провела рукою, по правій рукавичці, як спрацював якийсь інтерфейс. З’явилася наче доповнена реальність, яка транслювалася в око, прямо по нервам. Тут було все, що пов’язано з захистом та зброєю, навіть дистанція до її рапіри та пістолета, та вона постійно змінювалася, від сорока метрів до восьмидесяте. Потім, знову провела і все згасло, дістала медальйон та відкрила його, стрілка Едварда, була ціла. Це єдине, що порадувало її в цей момент. Знала. Він прийде за нею і повністю притулилася до стіни.

Через годину, двері відчинилися, без єдиного звуку. Вона, навіть не почула, руху за ними. Та виявилося, що стіна на яку вона лягла, була дверми і вона, випала в коридор, де було яскраве світло, як на неї і три наче людини. Та вона не помітила сяйва, що відходило з камери, наче від її очей.

- Пані, з вами усе добре?

Ліза лежала на спині, та мовчала, чекала доки очі призвичаяться до світла.

- Пробачте, моїх колег. Вони не мали вас сюди кидати, це обурливо як на мене і їх, вже покарано, можете не сумніватися, що це, зроблено з повною виною для них. Колеги. Повинні були доставити вас в кімнату, що виділена, спеціально для вас, з усіма зручностями, які необхідні молодій жінці.

Оратор, балакав з невеликою статикою в голосі. Був дуже радий розмові, та в мові відчувалося, його вина, наче це він сам провинився.

- Пані Тіч, будь ласка скажіть, що не будь.

Очі призвичаїлися, тепер вона бачила, що оратор був в пурпуровій мантії, та ховав обличчя. Двоє його помічників, були в білому, та їх шкіра була бліда, голови голені а очі білі, за ними, стояло ще два скелети з щитами, та ближнім вогнепалом.