Глава 11 Лазарет

Глава 11 Лазарет

Це, був медичний відсік. Палата, була маленька, стерильно білі стіни з підлогою, лише на одне ліжко, над котрою знаходилися екрани приладів. Жодного звуку, від електроніки чи ззовні палати. В ній, навіть вікна не було, звичайний псевдо-ілюмінатор, як на космічних кораблях. Лише один пацієнт, котрому потрібна особлива увага, Ельвіра, що лежала на ліжку, під білим бавовняним покривалом. Не самий приємний та ніжний матеріал, та міцний.

Відкривши очі, опинилася у цілковитій пітьмі, навіть прилади не видавали кольорів. Озирнулася, геть нічого не бачила, навіть силуетів не було. На дотик, ледве могла зрозуміти, що лежить на ліжку. Руки, майже не відчували дотиків і тіло, не відчувало, ваги ковдри. Це була бавовна, хоч і тонка, та вона має гарну масу. Спробувала розмовляти, та лише захрипіла. Торкнувшись горла, вдарилася об щось, що викликало сильний біль і на цей раз, вона змогла закричати.

В кімнату увірвалися люди, гучно відкривши двері. Та Ельвіра, не почула цього, лише їх слова, що зливалия в один ком. У кімнаті, увімкнули легке, жовте світло.

Хтось доторкнувся до руки, щось питав, та вона не розбирала. Як відчула, що доторкнулися до голови, легко потягли за волоси, та це був біль для неї. Слідом, на очі побачили світло, яке робило знову боляче і вона закричала. Знову голос, уже більш розбірний. Після цього, з її обличчя, зняли дихальну маску і стало легше. І її, почали гладити по рукам і голові, повільно балакаючи:

- Тихо, тихо. Ви дезорієнтовані, не намагайтеся щось робити. Потрібен час, щоб ви знову пристосувалися до середовищ. Зараз, ми покладемо вологі кмопреси, на ваше обличчя, та тіло. Це, має пришвидшити відновлення.

Голос йшов десь зліва, був спокійним і лагідним. Напевно, то володар голосу, гладив її по руці і голові. Бо з права припинили. Їх дотики, були теплими, та відчувалося щось грубе в їх шкірі, наче багато волосинок чи ковтуни.

- Починаємо класти компреси, - мовив голос. - Спочатку на обличчя.

Щось прохолодне та важке, лягло на обличчя. Від цього, дівчина змогла відкрити очі і побачила щось рожеве, та більше не боліло, лише трохи поколювало. Потім почали класти на руки, від цього, почало ставати холодніше, особливо коли вони зняли ковдру. Вона помітила піднятий вітер, лише тими частинами тіла, на котрих були компреси.

- Молодець. Тримайся, скоро все стане добре, - мовив голос.

З тіла, щось зняли, та почали класти компреси. Після чого, поклали зверху щось інше, не ту ковдру що була. Ця була важча та від неї, ставало тепло.

- Поки не можемо тобі дати їсти та пити. Твої органи за слабкі. Усе потрібне, буде вводитися тоді в середину примусово. Це лише на пару годин, ми будемо з тобою поруч увесь цей час.

Ельвіра, нерозуміла де вона знаходиться. Та почала розуміти, чому вона тут. Останнє, що вона пам’ятала, це як втратила свідомість. Її відключили.

Так пройшов час,коло неї, постійно хтось знаходився. Ось, вони почали знімати пов’язки і нарешті, змогла побачити, хто їй допомагав. Це були дві огрядні жінки, з великим витягнутими звіриними головами, де був великий ніс та вуха за малими очима. Їх руки, були великі, мали товсті пальці а їх шкіра, була дуже міцна. Та те відчуття, було від рукавичок, що вони носили. Ноги теж були міцними, та закінчувалися великими стопами, в дивному взутті. Були одягнені в білі комбінезони, з бежевими балахонами зверху.

- Як ви себе почуваєте? - спитав той самий голос.

Ельвіра, не злякалася їх, а вони, прдовжили знімати компреси.

- Вже бачу.

- Знаєте, що сталося?

- Здається, як я сюди потрапила.

- Він тебе приніс, - сказав голос, з за дверей.

- Вам, сюди поки не можна. - відповіла медикиня.

- Та знаю, знаю. Чекаю. Вже про-стерилізував одяг та одягнув чохол і на ноги також. - пожартували з дверей.

- Хто приніс? Що сталося?

- Не нервуйте, - з не добрим видом, медикині накрили її ковдрою.

- О, ти би бачила, як це було. Всюди полум’я, літак у піке, мої хапають його та намагаються зупинити, а він. Вистрибує з нього, з тобою на руках, відкриває парашут і вибух, полум’я в усі боки разом з уламками а йому байдуже, адже навколо нього повітря випаровується. Ефетник кадр був! Навіть коли його діставили на корабель, він не відпустив тебе, доніс сюди, навіть не зважаючи на свої травми. Маю визнати, Едвард діє дуже ефектно, отримати його в своє розпорядження, буде найкращий вихід.

- Де він? - вона піднялася з ліжка, відчувши колючий біль, по всьому тілу.

Медикиня, грізно поглянула на неї.

- Значить, де саме Він. Не хто я. Не чому я тут. Не чому жива. І звісно, не де це я в біса, та ще-й гола, прокинулася коли мої чуття не працюють.

- Ви Лавр, більше, ніхто би не розповідав мені, це саме так. Тільки модулятор голосу інший. А тут, це напевне той чорний монстр. А далі, неважко зрозуміти.

- Добре, дуже добре! Твій мозок не ушкоджено, це просто чарівно. А інший голос... А це ти про те, що я не гучно розмовляю і стабільно, на одній частоті? Ага, та це якраз через модулятор, у мого доброго друга Тобіаса, який люб’язно дозволив, скористатися його тілом. На жаль... Та ми повернемо його брата, чи-є життя я загубив. Як тільки все закінчиться, ми всіх їх повернемо.