Глава 9 Дурість

Глава 9 Дурість

Великий пурпуровий птах, проривав хмари, що жили своїм життям, пливли в своєму темпі, геть байдуже на все. Коли вони виривалися з хмари, це виглядало, наче пурпурова блискавка, розривала пухкі подушки хмар. Великі крила йшли прямо від кабіни, та були звуженні, для отримання найбільшої швидкості, та мали невеликі випуклості та закручування. Двигуни тут були іонно-імпульсні, остання розробка, та як не дивно а, в крилах теж стояли малі двигуни. Та знаєте, ви не знайдете кабіну, хоч вона і встановлена стандартно. Та конструкція, була така, що усе спливалося в одне, наче це дрон.

Едвард, прийшов в себе на столі. Здається це була їдальня, як він зрозумів, коли окинув оком. М’які крісла, зачинені шафи на зовнішні замки, та якісь прилади з дверцятами. Кинувся за зброєю, лише на інстинкті від невідомого місця, вона лежала поруч на стійці, під нею, лежав рюкзак. Піднявшись, він побачив навколо, багато розкиданих медичних пакетів та бинтів. Далі він важко піднявся, та оглянув одяг, який весь був пошкоджений а плащ, лежав на підлозі.

Ставши на ноги, похитнувшись, тримаючись за стіни, пройшов прямо по літаку, до відкритих дверей, там геть нікого не було. Багато вогнів, екранів та кнопок, це була кабіна, та від цих знань, йому краще не ставало. Пілотувати це було не його, він завжди, щось розбивав, тому і літав дуже рідко, та коли, це дуже необхідно. Усе, працювало на автопілоті, та поки, це єдина новина, що йому сподобалася.

Повернувся, та почав оглядати двері. Одні, були відчинені, але там, майже не було світла, йшов тонкий аромат спецій та якийсь тихий спів. В кінці відкритої кімнати, на купі подушок, сиділа факір Ельвіра, в оточені моніторів та під’єднана до них кабелями. Прямо перед нею, були дві сфери, з круглими виступами та символами. В яких і знаходилися її руки. Очі зачинені а на шию, одягнений підтримувальний корсет.

Едвард лише чув про таке. Зараз, вона знаходилася у віртуальному просторі. Та його почали гризти думки, що вона там робить, доповідає про втечу? Вона звісно шукала інформацію, будь-яку, що може знайти яка їм допоможе, та по-більшому, про Едварда і його стан.

Зараз, це було досить небезпечно. Той світ, повністю належав факірам, і зараз, її стан був цікавим. Едвард, не знав, каже вона йому правду, чи просто звітує, своїм власникам. Тому, він і не міг знати, що їй довелося використати підпис Аріфа, верховного Факіра. Це все-таки його літак, побудований по останньому слову техніки і здатний здолати звуковий бар’єр, діставшись в лічені години, в інший кінець простору.

Ед повільно підійшов, та це через те, що він був вимотаний та голодний. Хоч звісно, він не хотів налякати супутницю. Він відмітив, що подушки, були просто приголомшливі, з чудовим візерунком. Він не втримався на ногах, та впав на них. Здавалося, що вона була повністю в тому світі, але вона закричала і смикнулася назад, відчувши його падіння. Відкривши очі вона схопила пістолет, націлюючи на нього, їй треба був час, щоб усе зрозуміти швидкий вихід, дуже небезпечний. Це сталося через Едварда, коли він падав, то здвинув подушки, що зсунуло і її саму, що призвело до від’єднання від мережі. Та зрозумівши, що то він, вона висмикнула кабель з себе повністю.

- Спочатку, треба зняти з запобіжника, - прокоментував Ед, який розвалився на подушках.

- Скотина! Не можна було по нормальному? - лютувала дівчина.

Та це, було недовго. Вона відчула вологу на вухах і швидко перевірила рукою. Це була кров, на яку звернув увагу і Едвард. Червона з домішками блакитного, та капала вона з обох вух і навіть трохи з носу і під очима був слід. Вона передбачила питання Едварда.

-  Все добре. - швидка відповідь, коли витирала кров хусткою, яка з’явилася з під однієї з подушок і це, була брехня.

- Не схоже. - відповів Едвард.

- Пфф, тебе забула спитати! Та через це, я вже не зможу повернутися туди. Доступ Аріфа і так безцільно просраний! Але так, усе добре! - заховала вона свій страх за люттю.

- То, що, ти там шукала?

Ельвіра усе зрозуміла, по його інтонації.

- Пане Едвард, ви придурок, якщо вважаєте, що доповідала хазяїну. - на цих словах, Ель, посміхнулася. - Шукала інформацію, про ваш корабель а також, як лікувати важкі опіки і... Ходімо, потрібно змінити вам пов’язки.

Вона вказала йому на вихід. Едвард піднявся, і вона побачила, що на його спині, не було ніяких пов’язок, лише сліди від опіків. Як тільки встав, повернувся до неї, та простягнув руку.

- О... То може байки про вас і дійсно правдиві. - вона прийняла руку, щоб піднятися.

- Лише частина, та доволі менша. Люди полюбляють прикрашати свої історії, - відповів він коли вона наблизилася.

Та вона швидко покинула його, навіть не потрапивши в обійми. Це було наче хапати дощ. Схопив, відчуваєш його прохолоду та вологу, а він, крізь пальці втік. І Ель, покинула свою кімнату, швидкою ходою, хитаючи спідницею, що майже торкалася підлоги.

В їдальні, поглянула на розкидані бинти, та підняла накладки, що колись були білими та стали коричневими, наче від дії сонця. Саме ними, вона обклеїла всю його спину. Вони просякнуті лікувальними речовинами, та під них, намастила відновлювальний гель. Та чомусь, уся її допомога просто відвалилася а так, немало бути. Тому, вона, провела рукою над підлогою перед столом і звідти, з’явився табурет.

- Сідай. Як спина? Опіки якось себе проявляють?