Глава 8 Гонитва

Глава 8 Гонитва

 На містку стояла тиша, хоча минуло вже кілька годин. Та це лише на містку, команда багато розмовляла і цікавилася тим, що відбувається. Місток - це мозок корабля, одна з його основних частин. Тут Капітан приймає важливі рішення і повинен передбачити дії супротивника.

Зараз, Капітан мовчки втупилася в екран спостереження і прокручувала безліч варіантів, що можна було б зробити. У той же час, сидячи в кріслі, і нервово кусаючи верхню губу, Руда Грива хвилювалася над важливим питанням: Вони теж, прийшли за нею? Чи це все ж таки був збіг обставин?

По праву руку стояв її вірний квартейместер Добриня. В його очах було ще більше холоду, ніж зазвичай. Це було просто маскування, яке тепер стало простою звичкою. Якщо чесно, то він ніколи не міг тонко виражати свої емоції, суворе виховання. Але Добриня, очевидно, щось знав. Хтось, хто знав його давно, міг здогадатися, тому старий Лок це бачив. Та питати не став, в присутності капітана, щоб він відповів це взагалі без шансів, якщо сам не захоче.

- Капітане, я не думаю, що за нами все-таки хвіст, - сказав старий пан Локк.

- Я ціную вашу думку, але не впевнена. Змініть курс ще раз, та станьте знову на курс до Апідаі. - відповіла Ліза.

Коли старий побачив ті очі, що дивилися на нього і, були наповнені сльозами і страхом. Але вона трималася, її сила волі була великою. Та запас, скоро вичерпається.

Лок, сумним поглядом наповненим благанням про допомогу, поглянув на Добриню. На жаль він навіть не звернув уваги на нього, не відволікався від радару. Можливо, він там щось бачив те, що люди нездатні бачити, чи забули.

- М...

Скрип та хрип, пролунали на містку з динаміків. Що не дало Локу, почати батьківську промову. Колись, він гойдав її на гойдалці і розповідав казки.

- Якого Біса, ми все ще на максимальній? - прогорлав гучний крик від котрого, всі скривилися.

Динаміки треба було прочистити, щось потрапило в систему, та пошкодило її, можливо це сталося, коли встановлювали зовнішні контейнери. З під одного з крісел, впав шолом з дихальною системою і захисним спорядженням. Місток хоч і заброньований, та може всяке статися, треба бути готовими. Це дуже не сподобалося капітану, якось дивно, що все почало ламатися.

- Пане П’єро, ми ще в режимі боєготовності...

- Знаю! Та це не дає права, йти на максимальний увесь час! Двигун працює в багатьох режимах, а Ви, вибрали максимальний! Ну просто чудо а не пічка!  - крик став ще більш роздратованим.

- Ми не знаємо, чи за нами йде хвіст! - істерично крикнула капітан, злякавшись свого крику.

- Маленька ану не кричи на старших! - спокійно відповів він.

Пару секунд тиші, було чути лише хрипи, далекі звуки та статику. Напевно П’єро на когось кричав.

- Маленька, ти же знайома з тактикою і повинна розуміти, не треба перевантажувати реактор. Перейдіть в імпульсний режим а краще в розумний зберігальний. Він підтримаю, РОЗУМНУ швидкість і якщо буде треба, зможе швидко розігнати корабель. - він прочистив горло і щось пролив, чи випив. - Реактор перегрівається, якщо ще протримаємося на такій швидкості, доведеться скидати контейнери для примусового охолодження.

- Я вас почула. - відповіла Капітан

Всі знали, що це означає.

- НІ! Реактор працює на межі. А якщо чесно, з такою кількістю енергії, ми повинні давно загорітися як сонце. Та енергія кудись відходить і ми не можемо з’ясувати куди.

- Добре-добре, скинути швидкість до крейсерської, - згодилася капітан.

 - Молодець! Ми пошукаємо, це-ж не шкарпетка... ліва. Куди йде енергія, знайдемо за пів години.

- Як скажете.

- Гей! Кретини, ану жвавіше!!! І де цей... - забув вимкнути зв’язок, цей старий вже дуже забудькуватий, та не стосовно роботи.

- Пане Хорс, крейсерська, курс не змінювати.

- Слухаюсь капітане. Крейсерська швидкість, зміна курсу і на Апідаі. - кермовий повторив як зрозумів команду.

Капітан не поправила, значить усе правильно.

- Капітан вам треба відпочити, - старий Лок вже стояв поруч трону, тримаючи свою поплямовану руку на бильці.

Вона поглянула на нього а він, посміхався, своїми жовтими очима. Його обличчя було бронзове, та мало глибокі шрами від холодної зброї. Їх залишили дізнавачі Бургундії, ще коли він був простим громадянином. Не в тому місті і не в той час, він завжди пояснював їх цими словами.

- Добре. Нехай Рум'яний і його штурмовики будуть в патрулі.

Він уважно поглянув на неї. Такого страху, він ніколи не бачив у неї.

- Добре, зараз розпоряжуся. Всі канонірні системи, будемо і далі, тримати на готові.

Встаючи, капітан лише кивнула і попрямувала до виходу з містка. Добриня, легким кроком слідував за нею, наче чекав цього. Відпочинок, це те, що їй було потрібно. Вона не спала цю ніч, так і не змогла заснути, після нападу а потім, обстріл порту. Забагато стресу, було в ній.

Тим часом в серці корабля, а саме так, кличуть кают компанію чи по простому їдальня, все-таки спільне місце. Вільна частина команди, сиділа та обговорювала, нинішній стан та останні новини. Та були і ті, що прийшли на обід, чи просто відпочивали, без ніяких пліток.

Субординація підтримувалася, навіть без старпома. Та були винятки, завжди є винятки, безстрашні та дурні. Їх було легко побачити, коли вони заходили, то оглядались навкруги, чи немає старпома, потім посміхалися і бігли до кухні.