Глава 7 Сильні світу цього?

Глава 7 Сильні світу цього?

Едвард сидів у проході, вивчаючи останні новини з Наварри. Нічний інцидент йому дуже не подобався. Від тіл, залишилися лише плями, навіть одяг розчинився. Він геть не знав, що це таке та чомусь розумів, що це пов’язано з капітаном, адже на фото, були сліди від плазми.

- Ого погляньте, - сказав пасажир у ілюмінатора.

Едвард підійшов до одного з вікон, там був фрегат, поглянув через плече в ілюмінатор навпроти і там був фрегат. Це був супровід і пасажири, усе зрозуміли відразу. Едвард почав хвилюватися, адже його зустрічали великі фрегати, потужні військові, а не якісь там патрульні, хоча вони були однотипними. Просто газ захований в центрі корабля і більш заброньований, більш надійний. Потужні суда ці фрегати, тип "Церція”. Еліпсоподібної форми, жовтого кольору з синіми смужками, з боків розташовувалися вежі зі зброєю, як зверху, так і знизу. Вогнева міць, таких кораблів, краще підходить для захисту, адже вони поливають ворога непереривним потоком вогню. Він знову відкрив новини, жодної інформації і тут, якийсь з пасажирів закричав. Паром, почав заходити на посадку і люди побачили, що порт досі димиться. Всюди були уламки і команди рятувальників.

Паром повільно пройшов на посадкову смугу аеродрома, випустивши шасі. В цю мить, повз них пройшов крейсер дирижабль, велетенська вогнева платформа, озброєна дальніми дронами. Він знову, почав хаотично шукати новини, основні канали нічого не казали. Лише з третього разу, він зумів знайте невелике видання, що описувало атаку на порт. Там було багато води. З описами як ракети били в будівлі і як ті розсипалися та падали. Образ на флот, що вони так пізно прийшли, наче можна передбачити психічно хворого сусіда.

За цей час, його вдарило об сидіння, від того, що паром торкнувся зльотки. Геть груба посадка і таке саме гальмування. Після чого, пілот нарешті вийшов на зв’язок:

- З прибуттям в Наварру. Ми виконали посадку в порту Піренея. На жаль, через недавню атаку, митниця буде сурова. - за останні слова, пілот може пожалкувати.

Пілот був наляканим і це чулося, вперше побачив наслідки бою. Через що, порушив усю процедуру і грубо посадив паром. За це, з нього ще спитають, адже кабіна записується увесь час, не відбрешешся.

Едвард узяв свої лахи, що лежали на сусідньому кріслі. Паром був заповнений не повністю, та з ним ніхто не хотів сідати. Можливо через те, що коли підірвався горобець, Едвард стояв поруч і його добряче замазало сажею. Зрозумів, що треба вмитися, лише на борту, коли одна зі стюардес, показала йому дзеркало. Вона ще щось хотіла, та Едвард зачинився у вбиральні і повільно привів себе у порядок. Хоч думав, що зробив це ще в порту.

Усі збиралися, тому, Едвард виявися першим, хто почав спускатися по сходах. Він пізно побачив, що персонал наляканий і це, новий переляк, непов’язаний з боєм. Зрозумів, лише тоді, коли почав спускатися по сходах.

Внизу стояла делегація, що цілилася в нього зі зброї. Сім воїнів в чорній броні зі срібними лініями, та візерунками лева з драконом. Великі, броня збільшувала їх в об’ємі багатократно. Шоломи наче купол, з багатьма очима, що виконували багато функцій. Та страшне було поруч з ними, шагохід. Це велика двонога машина, де кабіна розташована в корпусі, котрий схований між ногами і має виступаючий захист для ніг. Спереду корпусу, є руки, та вони лише щоб щось підняти та тримати. Зброя, розташована зверху і це, були лазерні випромінювачі, страшна зброя, від котрої не вклонитися. І звісно хвіст, що знижував навантаження на гіроскоп. Шагохід, був висотою лише три метри, та міг легко лягти, дуже гарна машина. За ними, стояли два десантних штурмовика.

-  Містер Едварде, у нас, для вас запрошення, - сказав солдат, у якого не було зброї. Його голос був синтезований таким чином, що впізнати його було неможливо.

- Обгортка цікава, - дивувався Едвард, та все ще спускався до низу.

Йому, більше нічого не залишалося. У них в руках, були паралізатори, значить їм наказано його привести за будь-яких умов. Головне, що живим.

 - Та смачна в середині, - беззбройний чоловік зробив легкий, ледь помітний рух рукою, і солдати негайно опустили зброю. Цей жест був тільки для Едварда, тому що наказ був відданий по внутрішньому зв’язку.

- А що це за запрошення? - спитав Едвард, схрестивши руки на грудях, коли дійшов низу.

Ніхто з пасажирів, навіть не наблизився до виходу. Чекали доки ситуація розв’яжиться.

- Будь ласка, йдіть за нами, - і показав рукою на гвинтокрил, що стояв поруч.

- Я не можу відмовитися?

- Самі розумієте.

- Хм, спецназ Альбіона, як завжди, не багатослівний. Та це, не ваша юрисдикція, ну хоч тих піжонів Наварських немає, - похитав головою Едвард. - Речі здавати?

Спецпризначенець, лише похитав головою. Це розумно, їх забагато, ще ця машина і штурмовики.

Він повільно почав рухатися до гвинтокрила, а беззбройний чоловік з кількома солдатами пішов уперед. Решту розподілили по колу. Інтуїція видала щось дивне. А слухати інтуїцію завжди корисно, вона не раз рятувала життя. Спершу в салон за стрибнув спецпризначенець, солдати чекали Едварда, який заліз слідом. Усі останні солдати за стрибнули слідом і зачинили двері. Після чого, вони почули як запустилися штурмовики і почав працювати гвинт.

Через кілька секунд, металева пташка, яка нагадувала наконечник стріли, хоча деякі говорили, що вона більше схожа на черевик, швидко і безболісно для пасажирів, піднялася в небо і полетіла в глибини атолу. Гвинтокрил летів повільно, міг перемкнутися на горизонтальні двигуни, та чомусь тягнув час. Навіть сидячи посередині, Едвард міг бачити ілюмінатор. Вони швидко перелетіли місто і дісталися до великих полів і виноградників. А також невеликі посадки дерев. І найголовніше, що країв землі не видно. Цей погляд надихав. І йому майже все було байдуже, куди він летить і з ким, бо він і так нічого не міг змінити.