Глава 6 Собор

Глава 6 Собор

Зала була величною, безліч золотих барельєфів та лавок з червоного дерева, обрамлених теж золотом. Звісно дерево було штучне, синтезоване та виготовлене на принтері. Статуї величності бога Лавра, та безліч мозаїк його діянь. Вміщував тисячі парафіян, їх походження було будь-яке і сидіти, вони могли там де захочуть. Ніяких пригнічувань чи статусу, лише порядок та справедливість, велів бог Лавр. Зараз же, тут знадилося всього на всього четверо. Троє стояли на колінах, та уважно слухали старшого, що здіймався на платформі. Через це, здавалося, що він гігант в білій рясі, на котрій золотими нитками, вишиті святі символи, церкви Лавра.

Його голос розходився луною по залі, відбиваючись від мармурової підлоги та стін. Це підсилювало міць голосу оратора. Адже тут все було зроблено, для того, щоб навіть сама непоказна людина стала величним в очах натовпу. Але, якщо і цього було недостатньо, то свічки та інше освітлення допоможе. Тут іще були сховані секрети, подача невидимого диму з наркотиком чи хвильові підсилювачі. А ще багато чого, що допомагало святій церкві тримати владу в своїх руках.

Проповідь порушилася, брязкотом велетенських дверей,  збоку от п'єдесталу. В зал увійшов високий чоловік, мав-ший білу бороду, що була елегантно заплетена в косу, котра кидалася зразу в очі. Одягнений він був у рясу, але вже в зелену, на котрій геть не було ніяких прикрас. Замість цього, він носив на голові мітру, котру опоясує лавровий вінок - найвищий знак бога, цієї церкви.

Троє людей в білих мундирах та лавровими вінками на грудях, хоч і були навколішки, зразу піднялися та показово відійшли, уступив дорогу. Вони також вклонилися новій фігурі, яка на них геть не звертала уваги. Чоловік на трибуні, лише знервовано чекав. Його явно злило, що хтось мав нахабство перервати його, але мовчав.

- Геть звідси! - викрикнув увійшовший, як тільки наблизився до трійки.

Його туфлі, видавали гучний, цокаючий звук, що розносився луною. Двері тихо зачинилися, не видав жодного шуму.

Троє кинули погляд на архієпископа на платформі. Той же, лінивим жестом товстих пальців, на котрих красувалися рубінові кільця, дозволив їм піти. Ті швидко почали йти, все горблячись та не піднімаючи погляд.

- Регент, що ж Вас привело до мене, у такому поганому настрої? - спитав Архієпископ.

Троє хотіли вийти через головні двері, але ті не відкривалися. На їх потуги, відкрилися двері поруч, маленькі та непримітні. Ними користувалася лише прислуга, коли треба було непомітно потрапити в середину, чи навпаки. Тихенько відкрилися та закрилися, навіть не впустивши сонячного проміння. Для трійки це було образливо, та вибору не було.

- Досить придурюватися Антвіній, ти, що  влаштував? - спитав Регент.

- Канцлер, я лише виконував волю нашого любого БОГА! - він підняв руки до стелі, де був зображений їхній бог, в одній із своїх іпостасях.

Він не обмовився. В Амбросії, Канцлер - був Регентом бога Лавра. Тому, його і називають, як і кому треба, вданий період часу.

- Ти навіщо послав убивць до дівчини? - без емоційно, спитав регент.

Він геть не виражав емоцій. Був наче фарфорова лялька.

- Ем... Убивці? Ідея гарна, але мені ще таке у голову не прийшло, - лепетав Антвіній.

- Якщо не ти то хто?

- На жаль не можу знати Регент. Але треба діяти рішуче! Її треба піймати якомога швидше! Це воля нашого бога!

- Ми і так займаємося зняттям печатей, поспіх нам непотрібне.

- Так, але Ваш метод, Канцлер, - Антвіній вирішив підійти.

Його товсте тіло, рухалося наче граційна танцівниця, що веде виступ. З такими розмірами тіла, він і рухатися не мав, а він, навіть звуків не видавав.

- Якщо дозволите, дуже лінивий та повільний, - з уст Антвінія єхидство прямо текло чорною рікою.

Але Регент стояв непохитно, без ніяких емоцій. От Антвіній, почав тяжко рухатися, що відобразилися здивуванням на його обличчі. Котре швидко заповнив піт, навіть ряса почала видавати мокрі плями. Видно без підтримки машин, він би сидів у кріслі, розпливчатою калюжею. Настільки жирний він був.

- Нехай і повільно, але ми не привертаємо уваги, рухатися в тіні найкращий вихід для нас. Тим паче, так було велено.

Антвіній на це нічого не відповів, лише відійшов до п'єдесталу, та став лицем до ікони, що до цього часу, ховалася за його неосяжною спиною. З силою, вхопився за п’єдестал, підтримуючи своє тіло. Геть не міг зрозуміти, в чому справа.

- Ну раз не ви найняли убивць. То хто відправив хрестоносців до Наварри? Цей скандал, розв’язати мирно дуже важко.

Ні голос, ні поза не змінилися. Навіть обличчя не ворушилося, ну крім слів. Регент був незворушною скелею.

- ВЕЛИКИЙ ЛАВР, З'ЯВИВСЯ ДО МЕНЕ УВІ СНІ, ТА НАКАЗАВ ВІДПРАВИТИ ЇХ, ПОКАРАТИ НЕВІРНУ НАВАРРУ, ТА ЗАХОПИТИ ДІВКУ, - на обличчі Антвінія спалахнула радість від свого співу.

- ТА ТИ ШО, СЕРЙОЗНО? - голос Канцлера змінився, став живішим.

Антвіній в здивуванні втупився в Регента, а на його безтурботному обличчі, була гримаса злості.

- НУ ТАК, ШО, ЯК ВИПРАВДОВУВАТИСЯ БУДЕШ?

- Канцлере, що з вами? - злякано спитав Антвіній.

Якщо б він важив менше, то позадкував би, а так, це було наче равлик на повному ходу, перемкнувся на задню.

- ТИ, ШО, НЕ ВПІЗНАЄШ? Я Ж ДО ТЕБЕ УВІ СНІ ПРИХОЖУ! - тепер вже голос, став саркастичним. Але це був все той же голос канцлера, тільки емоційний.

- Вибачте ваша божественність, - Антвіній впав на коліна, а звук був схожий на те, як мішок з піском впав у багнюку. - Молю Вас о поблажливості.

Лавр якийсь час дивився на нього, на клонив голову то на право, то на ліво. Оцінював мішок, що лежав перед ним і сморід, що йшов від нього.

- ВСТАНЬ ТА КАЖИ, ШО ТАМ З НАВАРРОЙ? - голос став наказовий.

Мішок швидко під пригнув і лише після цього, ноги торкнулися мармура. Аж лячно було, наскільки швидко, ця туша могла рухатися.