Глава 4 Вдома добре

Глава 4 Вдома добре

Вдома, Едвард сидів на тому самому стільці, що і шістнадцять років тому, у нього навіть залишилися ті самі порізи від пили, що він залишив. Батько і Мати, сиділи на своїх місцях, радісні та мало, що питали, лише розповідали, що змінилося на острові. Вони боялися питати, хоч щось з його життя. На це, Едвард сам розповідав радісні та веселі моменти, ховаючи в серці погані частини історії.

Батько був одного росту з Едвардом. Мало волосся та-й воно вже було білим, хоч раніше було таким самим осяйним як і у нього. Звичайний робочий одяг, він навіть не переодягався як повернувся з поля. А повертався він дуже швидко, як дізнався про сина і те, що бандити були повністю розбиті.

Мати не відходила від сина... Тут мало, що можна сказати, любов матері це дещо особливе і ви зрозумієте це запізно.

На іншому боці столу, навпроти Едварда сиділа Сюзанна а поруч з нею, шериф Мвінтоя. Високий огрядний чоловік з довгими вусами і сильними руками, в своєму парадному мундирі, який вже встиг замастити. Та Едварда нервував його син, він хотів з ним побалакати на самоті. Чорнявий, коротко підстрижений з орлиними рисами обличчя, котрими колись володів його батько Мвінтоя. Коричневі очі бігали по усім за столом, та зупинялися лише на Сюзанні, що світилася від щастя. Він недавно закінчив військову академію і скоро, мав прийматися за нове призначення.

- Вибачте, - Едвард встав з за столу. - Щось я втомився, піду подихаю, та спати.

Йому ніхто нічого не сказав. Усі лише почали казати, що так, зараз вже пізно і треба розходитися. Доки батьки почали прибирати стіл, що був заповнений гарною їжею. Там не було якихось делікатесів, лише швидка їжа та алкоголь з соками та чаєм. Бутерброди на різний смак, усе нарізано і лежить в своїх тацях. Бери хліб та роби усе, що хочеш.

Сюзанна провела обох Мвінтой, та почала шукати брата. Коли вона помітила пропажу його ранця, то почала нервувати, що він вже утік, не ставши чекати закінчення шторму. Та знайшла його, сидячим на балконі та жуючим якусь палку, від котрої він відламував шматочки.

- Не наївся? - Сюзанна різко вломилася в середину.

Едвард, лише повільно поглянув на неї. Відламав шматок та протягнув палку їй. Сюзанна відламала собі шматок та сіла поруч.

- Думала ти вже втік, - тихо сказала вона.

- Коли мені це вдавалося, щоб ти не знала? Я в вікно, а ти вже дивишся на мене чи чекаєш внизу. Ніколи не розумів, як ти це робиш.

- Тебе легко передбачити. Либишся часто, як хочеш втекти вночі.

- Багато хто з тобою незгоден.

- Байдуже. Я знаю свого брата, - вона відкусила шматок лакомства. - Що це?

- Тіч називав батон щастя. Там багато...

- А точно! Це медові трубочки, - перебила його сестра. - Твій Тіч, дав рецепт в одному з листів про тебе. Там боби, фрукти, витяжка винограду та мед, плюс секретний інгредієнт.

- Що? В тебе є таємниці від мене?

- Це таємниця Апідаі! От залишися, зможеш дізнатися.

- Я не можу. У мене є обов’язки, маю їх виконати.

- А ми? Ми для тебе нічого не значимо?

- Не починай, - Едвард відвернувся. - Сюзі, ці бандити сюди прибули через мене, їм був потрібен саме Я. Не знаю чому, та вони мали вбити мене саме тут, той, хто стоїть за цим, дуже могутній. Краще мені триматися подалі від вас. Твій наречений, мав розповісти про мене.

- Так... Він багато чого розповідав про твої пригоди...

- Та батькам ти нічого не розповідала а в новинах, мало що, про мій корабель розповідають. Журналюгам, взагалі заборонено згадувати назву мого корабля.

Блискавки вдарили, далеко від острову а Сюзанна похитала головою в знак ні.

- Багато чого, це лише бік влади, який показує нас бандитами. Напевно, мені краще піти в порт, щоб вилетіти, як тільки шторм закінчиться. Та пропустити прощання, так краще.

Сюзанна обережно встала.

- В шторм? Забув, що покидати домівки не можна!

- Та наче і не дує.

- Чекай тут.

Сюзанна вийшла з балкону, обережно відкривши і закривши двері.

Едвард поглянув на плащ, що лежав поруч. Він коштував, як уся ця квартира а пістолети, що лежали під ним в рюкзаку, ще дорожчі. Знову блискавки а десь там, за ними архіпелаг Наварра і його команда. Ніколи не любив ці шторми, що наче розумні істоти, рухалися по оболонці і передбачити їх, було складно.

Двері відчинилися, Сюзанна повернулася з графіном в формі винограду на листі котрого, висіло два келихи. В іншій руці, тримала плоску скриньку, з войовничим левом зверху. Поставила графин на стіл біля стіни, та простягнула її Едварду.

- Три роки тому, Тіч прибув сюди та залишив цю скриньку, сказавши щоб передали тобі, як ти повернешся. Ну і залишив сундук дублонів.

Едвард обережно взяв скриньку та повертів в руках. Сюзанна взяла келихи та почала наливати рідину, темну наче кров. Простягла Едварду, та він не взяв його, був заворожений скринькою. Справжнє, різьблене дерево, величезна рідкість.

- Я так і не змогла відкрити її. - випивши сказала сестра.

- Не здивований, дивно що тебе щось зупинило і ти молотком не гепнула.

- Пробувала. - потиснула плечима вона.

Скринька видала тріск і відкрилася, коли Ед провів по ній рукою. Щось вкололо його, наче зреагував на нього. Едвард швидко почав ховати праву руку, замотуючи хусткою. На ній, щось було жовте та він швидко прибрав, щоб сестра не почала нервувати, вони мають бути однакові і він, не хотів знати правду. 

- Ого і що там?

- Зараз, почекай хоч секунду, - Едвард поглянув на неї. - Та залиш щось мені. - Сюзанна вже пила з його келиха.

- А ти, будь швидшим.

Відкрив скриньку і там, були лише дві металеві пластини та срібний ланцюжок. Повільно підняв їх. Там був викарбуваний лев з мечем, символ рішучості, сили, справедливості та шляху вперед. Але на іншій пластині, була башта, що устромилася до неба.

- І все? - вона не бачила в цьому нічого цінного, лише гарна дрібничка.