Глава 2 П'яні марення

Глава 2 П'яні марення

- Війна. Це слово, несе смуток та печаль. Після неї залишається, тільки розруха, хаос. Переможений, вимушений схилитися та підкоритися або померти. Хоча війна це також і двигун прогресу. Багато різних гарних винаходів були зроблені під-час війни, або для неї. Але більше, на зло людям. Тільки не Саксонське, щось воно лайно, останнім часом.

Старий взяв ще пива, з рук бармена. Відпив з великого бокалу, та продовжив.

- Переможець, пише історію та виправляє її, виставляючи себе в кращому світлі. Навіть якщо він і був не правий в цьому конфлікті, але це забудеться, зітреться. Можливо переможець просто напав на слабшу країну, ради ресурсів та території, кажучи усім, що вони хотіли напасти першими а він лише захищався. А може, просто хотів створити дестабілізовану зону, поруч зі своїм кордоном, захищаючись від сильного ворога. Що б не змусило його розв'язати конфлікт, він переможець а тому, це його право, творити історію, як йому забажається.

В великому залі усі гомоніли, зайняті своїми справами. Ніхто не звертав на старого жодного погляду. Хоч він і сидів спиною до стіни, а перед ним було багатенько народу.

- Історія - це пам’ять предків. В ній, ми дізнаємося, що відбулося та намагаємося вчитися, щоб не повторити їх помилок. Але це лише на словах, на ділі, граблі все ще луплять нас по носу. На справді, всі ми всього лише діти, що не хочуть навчатися, та думають, що вони розумніші за інших. Здавалося б, ніс уже навіть не картопля, а в розквашений, на лобі глибока борозна от тримала, губи розплющені та фіолетові, та й, передніх зубів не вистачає. Але ми, все так само продовжуємо наступати, на ці ж граблі. Хіба так важко запам’ятати історії, навіть коли вони від брехливих переможців, але про жахи війни і постаратися зробити так, щоб не прийшлося знову братися за зброю.

Він з силою вдарив келихом об стіл, з нього нічого не вилилося, адже вже був пустий. Та ніхто так і не звернув на нього увагу.

- І знову жадібність та дурість переможуть, що призведе до нової війни.

З цими словами, вірним кроком він підійшов до шинкваса, де узяв новий келих, з рук волохатого чоловіка. Який лише посміхнувся йому і нічого не сказав.

- Ваші пращури, робили все, щоб не допустити війни. Для них, мир був головним, але зброя розроблялася завжди. Теорія стримання, так вони казали, чим потужніша зброя, тім страшніше нею користуватися. Але як вони не намагалися, завжди знаходився той, хто ним користався, навіть якщо вона спалює весь світ.

Він трохи постояв у шинкваса, важко опираючись на нього. Та закінчивши тираду, зробив великий ковток і пішов назад, на своє місце. Бармен лише провів його поглядом та посміхнувся, приймаючи нове замовлення.

- Ви всі думаєте, до чого я веду? Ця мова про війну та історію. Навіщо він пудрить нам мізки? Навіщо його слухати? А що, як розповім вам історію, про воїна котрий гордо виконує свій обов’язок, по перебігу століть. Про стародавнього бійця, що не знає нічого, крім війни. Всіх кого зустрічає, він просить розповісти йому історію, це все, що його цікавило. До речі, це більша частина зарплатні, котру ми йому платимо.

Він вдарився у нових людей, що хотіли підійти до шинкваса.

- Ну так, як, заінтригував?

Вони нездорово зиркнули на нього.

- Хочете дізнатися її?

Вони хотіли його вдарити, бо були вже на підпитку а сухий старий був легкою здобиччю. Їх урятував один з офіціантів, що шепнув їм на вухо, хто цей старий і що, буде з ними.

- Та і фіг з вами, буду я ще, чекати вашої думки. Слухайте!

Коли ті два незнайомця, швидко пішли до дверей. Краще вже не пити, чим бути відгамселеними.

- Ссе... Все, почалося, задовго до того, як Капітан Чорна Борода, відомий вам як Едвард Тіч, прийняв на борт юнака, що не міг знайти свого місця в житті. До-речі цій юнак наш старпом, а був, зовсім кволим був, йому ще-й  прізвисько тоді дали підходяще. А тепер, ви тільки гляньте в якого здорованя вимахав! Будь-яка жінка не встоїть! І так, жінка, почніть вже поважати їх! А то вічно баба та баба.

Знову відпив.

- Ех, щось я відволікся, ну що-ж почнемо?!

- Колись, дуже давно, у землях гордого Альбіону. На одному з траулерів, історія замовчує де саме і як, вони знайшли, шматок велетенського корабля. Колись, на таких, люди подорожували безмежною порожнечею, ще до оболонки. Чого витріщаєтесь? Годі дурнувато плескати очима, пийте, їжте та слухайте уважно.

- Такс. Значить був корабель, шматок, дуже великий шматок. Як він зветья хочете спитати Ви, чи де його знайшли? Незнаю як зветься, шматок був перероблений а кажуть, що його знайшли десь коло корони. Самі розумієте, видобувачі саме там кружляють. Хоча, вашим п’яним пикам, воно напевне непотрібне. Раніше теж знаходили шматки кораблів у корони, але їх стан був жахливий, і це, скоріше була жерсть. Та знаю одне, на ньому був символ Протекторату Землі, на долоні планета та один супутник, з мечем та щитом.

Дехто з команди, поглянув на нього. Та не зрозумівши, повернулися до своїх справ.

- Так так, ті хто ще ходив зі старим капітаном, нехай небо буде його домом, а вітер ковдрою! Нехай сонце завжди гріє спину! Знають, що на містку є схожий символ. Чесно не знаю чи це той самий символ, головний винуватець не як не хоче колотися. Чим ми його тільки не поїли, а все без толку, як в бездонну бочку вливається. Навіть спирт його не бере!

Він зробив ще великий ковток.

- Отже повернимося до історії. Ну самі розумієте, хто перший, того і капці. Робітники захотіли поживитися. Нажива часто стає причиною смерті в небі. Їх зуби розбилися об борт, як і надія на гроші, ніщо не брало його. Вони, навіть намагалися проникнути через пробоїни, але, теж ніяк не виходило, тільки радіаційні опіки отримали, втративши захисні костюми. Тоді, самий молодший зі зміни, хлопчина запропонував повідомити уряд, самі розумієте, його захотіли викинути за борт. Але він був розумним, та аргументував це тим, що за такий шматок, можуть заплатити багато.