Глава 1 Марнотрат

Таємниці Оболонки. Золота Кров.

Глава 1 Марнотрат

Пролунав стукіт у двері.

- Капітан Тіч дозвольте, є розмова.

- Заходьте.

Двері спокійно відчинилися і людина що увійшла поглянула на них, тихо вимовивши:

- Без найменшого скрипу, нарешті ці нероби її змастили.

Кімната була просторою, навіть у нього була куди менша і він ділив її з навігатором. Усім на борту, доводилося ділити каюти. По центру кімнати, стояв великий стіл, заповнений звичайними паперовими книгами, та електронними картами. Поруч у шафі, лежали планшети, стара технологія, захищена від віддаленого злому та пошкодження. Також було повно всіляких моделей кораблів та дирижаблів, що стояли в полицях на стінах. Детальна модель с оболонки, з точним розміщенням островів та атолів в просторі. Вони всі рухалися, навколо центрального сонц, згідно з усіма правилами. На диво вони були занадто детальні, з усіма підземними комунікаціями, якби хтось дізнався, то явно намагалися, їх знищити. Ще, були картини, розміщені поміж полицями, та на стелі з підлогою. Це вже були електронні зображення, які проеціювала сама стіна. Уся кімната, була оброблена червоним дерево, звісно це було лише зображення, яке можна було змінити у будь-який час. Жодного ілюмінатора чи хоч псевдо. Господаря кімнати не було видно.

- Що трапилося? - схвильованим тоном спитала господарка. - Може щось вип’єш, налити?

- Було би гарно чай, та що завгодно на твій вибір.

Доки вона наливала випивку. Він згадував як її батько, тримав її на руках, качав та грав з нею. Це було зовсім недавно. Як же вона встигла так вимахати? Складно помітити як зростають близькі, коли сам знаходишся поруч.

Господарка каюти вийшла з другої частини каюти, що була їй спальне. Була, несильно висока, струнка, та мала велику копну довгого, рудого волосся. А її зелені очі, дивилися прямо в душу. На ній було одягнено синій камзол, затягнутий поясом та зелені штани, високі чорні чоботи.

Вона протягнула йому келих, де був коричневий віскі. Чистий, без найменших плям, не те, що подають ці здирники в шинках.

- Дякую, капітане.

- Едвард, в чому справа? У тебе дуже стурбований погляд. Невже тебе стривожили нічні яструби? Так це дивно, що птахи так близько наблизилися до корабля, та буває. - її голос теж став стурбованим. Явно переживала за свого друга та підлеглого.

- Ні, я їх не бачив. В загалом... Лізі, мені тут підвернулося одне замовлення, та коли вже ми йдемо до порту, то я подумав, що зможу відлучитися на декілька днів, - він відпив та скривися, міцна річ.

- А в чому суть замовлення? - здивувалася Єлизавета Тіч.

- Коли чесно, то він стосується мого дому і це незовсім замовлення.

- Може просвітиш? Чи і далі, будеш дурними словами кидатися. Ми росли разом я знаю, коли перетасовуєш карти!

- В гільдію потрапило замовлення з мого дому, якісь бандити захопили завод, та тероризують весь острів. Вони бездіяльні, просто відвернулися від проблеми.

- То ти, хочеш полетіти і вирішити проблему власноруч?

- По простому так.

- Почекати, було би краще. Розвантажимося, та направимося до Апідаі. Думаю, з бійцями тобі буде простіше розібратися. Одному повинно бути важко з цим впоратися.

- Краще мені це самому зробити.

- Ти такий же впертий як і він.

- Ти ще гірша, точна копія старого, тільки в спідниці!

- Через день, маєш вийти на зв’язок. Якщо ні, ми зробимо крюк, залетимо по тебе.

- Буду радий.

- Гаразд, вирішено. Та міг просто відпустку взяти, поставити перед фактом і все. Та ти прийшов за моїм схваленням. - вона смикнула плечима та пішла до столу, щось шукала під книгами.

- Тому - що ти КАПІТАН! І тут, все вирішуєш ТИ! - спокійним тоном, та роблячи акценти на потрібних словах, казав Едвард.

- Я знаю, Еде, але ти міг, просто перед фактом поставити, - Ліза стояла спиною до нього, не повертаючись.

- Так не неналежно, ти тут бос а я так, покричати, копняків повидавати. Треба якось команді сказати...

- Візьмеш горобця! - Ліза лихо розвернулась на каблуках, та пішла до закритої шафи у другої стіни, в котрій заходилася модель оболонки. - Зараз-же і скажеш!

Дістала звідти кобуру вклала в неї пістолет, що дістала з під книг, та причепила його на пояс. Руки полізли за найціннішим, батьківською рапірою. Так, звичайно на флоті використовують шаблю, але ось її батько полюбляв рапіру. Та це все одно була рідкість, коли хтось вимахує холодною зброєю, коли в нього стріляють.

- Я готова. Залишилося лишень капелюх надіти. Збирай команду!.

Її вже не можна було зупинити. Волосся під-стать характеру. Ну це було і добре, адже Едвард хотів відправитися як можна скоріше.

Підійшовши до столу та натиснувши на кнопку інтеркома всього корабля, Едвард мовив:

- Увага! Всім зібратися на оглядовій палубі! Негайно, лоботряси, хто запізниться, отримає особисто від мене, та з великою радістю ще робітку, а в наздогін стусана, - свою роботу Едвард знав. Перший помічник на кораблі, все таки.

- Ти точно не бачив нічних Яструбів? - спитала Капітан, як вони вийшли з каюти, в довгий коридор, з багатьма дверима.

- Ні, я спав. Зі мною завжди так, ніколи не можу побачити, наче вони ховаються від мене.

- Це все тому, що ти гарно їх готуєш. - засміялася Ліза.

- Яструбів не готують, тим паче нічних, вони отруйні. Якщо пошкодити залози з отрутою, то все м’ясо буде зіпсовано. Хоч вони і великі, а потрапити куди слід дуже важко і їх пір’я, надзвичайно пружинне.

- Не нуди, так ти і вершників пропустиш!

- Ти в них віриш?

- Ти батька пам'ятаєш? - Тіч, зробила з волосся бороду і грізні очі.

- Ну так, хто знає старого Тіча, той вірить у все, бо можливе все. Високі технології, не відрізнити від магії, любив казати він.

- Ага і робив шоу світла та тіні! Досить про нього. Останні замовлення, чомусь мені здаються дивними. Ми вже два місяці, возимо лише воду, може щось з нею не так?