Глава десята

Помітивши назву книги в руках доньки, Ед напружився. Цей атрибут був йому знайомий ще з того моменту, як він дістав його з ритуальним кинджалом з однієї скрині одного поганого мага.

– Мила, а звідки тут ця чудова книжечка? – із погрозою у тоні запитав у Еліс батько. – Невже дехто знову копався в моїх старих ящиках на горищі?

– Ем… Просто це… Я в домі вже всі книги перечитала, та й у бібліотеці теж. А тоді мама попросила мене прибратися там. Отак мені й попався цей захоплюючий талмудик.

– А назва «Заборонені ритуали» тебе не збентежила?

– Так може це один із маминих романів.

Дамір здивовано подивився на Едвіна, тому що навіть уявити не міг звідки в сімейному архіві шерифа міг виявитися заборонений фоліант. Глава Блеквулов здивовано глянув на дружину, бо не розумів, що ж це за такі романи читає його кохана Елла. А ось на відміну від чоловіків, жінка здивований ланцюжок вирішила не продовжувати, у відповідь просто сказавши:

– Звичайний еротичний роман. Я – вагітна жінка з пустотливими гормонами. Маю право! – для більшого ефекту вона пирхнула і високо підняла підборіддя.

– То що ж ти там такого побачила, що все стало на свої місця? – повернув розмову у потрібне русло Бастіан.

Хитро усміхаючись, дівчина повернула книгу до присутніх та оголосила:

– Зараз або ніколи! Ловитимемо злочинця на живця!

На розвороті книги з ритуалами красувався один цікавий спосіб омолодження: у ніч повного місяця треба принести першу жертву Великому Духу, а далі – кожну нову ніч по жертві. Не більше, не менше. І так упродовж п'яти днів. Але жертви повинні бути однієї статі та пов'язані нерозділеними почуттями!

– Я проти! – Заявив татко.

– Я теж не збираюся наражати тебе на небезпеку! – вигукнув Бас.

– Невже тобі не вистачило сьогоднішніх пригод? Не діло це – дівчині вночі в лісі вбивцю ловити, – висловив свою думку Бранов.

Рай був найрозумнішим у будинку серед представників чоловічої статі, тому він просто тактовно промовчав. Та й знаючи характер жіночої половини сімейства, подальший перебіг подій був цілком очікуваний.

Еліс тільки встигла набрати повітря, щоб почати гнівну тріаду, але не судилося її протистояти цим невіруючим. Мати сама заступилася за дочку.

– Не жіноча справа, кажете? – грізно заявила жінка. – А нічого так, що моя дівчинка дізналася більше деталей у ході слідства, ніж ви всі разом узяті?!

Елла не дуже культурно тицьнула у них пальцем, але це був не кінець.

– Ви, бездарі, настільки слабкі, що не в змозі захистити мою дочку від якогось маніяка? То це ви за себе переживайте! Моя Еліс покладе цього вашого вбивцю на лопатки і утре всім вам ніс!

– Але Елла, її ж можуть поранити!

– Циц! Невпевненим та слабохарактерним чоловікам слово не давали!

– Перепрошую, міс Блеквул, але...

– У матері своєї прощення проси, непорозуміння ходяче!

– Мамо, як ти можеш так розмовляти зі столичним детективом?

– О! Так і ти пилюкою хочеш, Бас? Зараз випишемо! Мені все одно, столичний, не столичний, брат, батько… Та хоч сам Великий! Не дай Матінка Природа, я ще раз почую, що ви недооцінюєте мою дівчинку!

– Елло, заспокойся, все добре!

– Ед, якби не мій трішки вагітний стан, ви б все тут ще тумаків отримали, так що дякуй собі, що я вагітна! Елісбел йде – і точка! Якщо ще є заперечення, я уважно слухаю.

Тон у жінки був дуже загрозливий. Мало, не дай Великий, хтось висловиться і все – залишаться від нього ікла та лапи. Вагітна Елла – вона така.

– От й вирішили! – ляснула матуся в долоні і потягла доньку перевдягатися.

У кімнаті місіс Блеквул витягла з шафи ще одну сукню і швирнула її донці. Відсунувши тканину від обличчя, дівчина розглянула кольори, фасон та довжину спідниці та здивовано скрикнула:

– Мамо!

– Що? Ви ж збоченця йдете ловити?

– Маніака.

– Тим більше. А таке вбрання його увагу точно приверне.

– Але... Воно занадто... Коротке і зухвале.

– А чоловіки тобі на що? Дорога, повір, краще завжди використовувати ресурси, які в тебе є. Просто у багатьох є властивість псується. І я зараз не про продукти.

Червона Шапочка нічого не відповіла, а просто зробила так, як порадила мати. На пам'яті дівчини ще не було жодного випадку, коли вона помилялася.

План із затримання вбивці був таким: Еліс “гуляє лісом”, під землею за нею йде Дамір, а батько і брати вартують, але на такій відстані, що вчути їх було досить проблематично.

І ось уже котру годину красуня мерзла, розмахуючи кошиком і наспівуючи пісеньки під ледве чутний бубніж детектива. Коли його скарги пішли по другому колу, вона його перервала:

– Годі скигнути! Чоловік ти чи ні?

– Коли це я скиглив? То були скарги.

– А в чому різниця!

– О, матінко, дай мені сил витерпіти цю скалку!

– Я не біль, щоб мене терпіти, – задерикувано щебетнула дівчина і підстрибом пішла по тому ж шляху вже по другому колу, – а дуже навіть симпатична дівчина, яка тобі, до речі, сподобалася. Але не боїсь. Ти не в моєму смаку.

– Ах ти!.. – але слів продовжити не знайшлося, тому Бранов видав лаконічне "зараза".

– Так, все. Тихо, – прошепотіла шатенка, принюхуючись.

Рука плавно пірнула в козуб за кинджалом, але не поспішала його діставати. Навіть коли за спиною пролунав хрускіт снігу, красуня навіть не обернулася.

– Я чекала на Вас, тітонько Міліс.

І вже після цього Шапочка крутнулася на місці і показала свою саму променисту усмішку.

– Гах, – зітхнула бабуся, – і де ж я себе видала?

– Ви назвали мене "красунею".

– Чи мало хто міг тебе так назвати, – знизала плечима вбивця власної онуки.

– Можливо, але не від кожного пахне сумішшю м'яти, розмарину, шавлії та естрагону.

– Артефакт не спрацював?

– Спрацював, просто такий ядерний запах завжди залишає слід, хай і слабкий.

– Гаразд, підловила. Але чому тоді ти одразу не здала мене?

– Хотіла дізнатися, за що ви так з Рісою та іншими.