Глава сьома

Сніг, лісовий запах та сонечко – погода просто прекрасна. А думка про те, що без неї слідство з мертвої точки не зрушить, взагалі до небувалого піднімає Червоній Шапочці настрій. Краса.

Де можна знайти детектива в цій глушині? Звісно ж у дільнці! Туди Елісбел і прямувала.

– Тобі що, манто мені продати шкода? Я ж не хочу забрати, а купити. Ну, Міліс! – долинув до вуха дівчини голос тітки Нюри.

– Кажу ж: "Ні!" Бач чого захотіла! Нема чого тобі, старій клуші, в молодіжному одязі ходити.

– З якого часу червоне манто – молодіжний одяг?

І ніби нічого надприродного в суперечках між тітоньками немає, але дівчину як каменем по голові вдарив один здогад. Але щоб її підтвердити, потрібно щось дізнатися.

Оскільки батько може не відповісти, найнадійніше джерело інформації – давній друг на ім'я Стенлі! Тим більше, у нього найслабкіші нерви. Він швидко розколеться.

– Привіт! – крикнула дівчина, заходячи до приміщення.

Від несподіванки судмедексперт скрикнув і відскочив від об'єкта своєї роботи, хапаючись за серце. Після того як він побачив Еліс, йому здалося, що зараз дехто знепритомніє і постане в ще менш вигідному світлі. Хоча дарма він так, від цієї картини у будь-якого інфаркту може статися. Хто ж не злякається силуету в червоній накидці, з розпатланим довгим волоссям, який усміхається в пітьмі. У морзі. А ще й очі як блищать!

– Ти нормальна?! – обурився чоловік.

– В сенсі?

– У труну мене загнати хочеш?

– Та про що ти?

– У дзеркало глянь!

Бідолашний Стен лише за допомогою усієї своєї сили волі утримався від того, щоб кікіморою її не назвати. Та й тоще б була образа болотної нечисті. Не дай Великий ще раз побачити!

Діставши люстерко з кишені, дівчина ойкнула і винувато глянула з-під чола.

– Вибач, я просто до тебе поспішала.

"Ти ж не смерть, щоб до мене поспішати", – подумав судмедексперт.

– Чого прийшла?

– Стенлі, що за манери? – заперечила ця псевдооголена особа.

– Великий, дай мені сили! – благав у стелі чоловік після кривлянь від перекручування його імені. – Пощади бідолаху, що візьме цю бестію за дружину!

– Гей!

– Добре, проїхали. Що ти хотіла дізнатися?

– Тут така річ…

– Тільки не кажи, що когось убила, – не на жарт злякався Мантел.

– За кого ти мене маєш?!

– За тебе, – серйозно відповів він.

– О, Великий, не дай нікому зробити помилку! Убережи дівчат від помилки у вигляді цього дивака без манер! – У тій же манері жартома благала Елісбел. – А якщо серйозно, то скажи, що було вдягнено на всіх жертвах?

Стен задумався, згадуючи решту дівчат. Глянув на Беатріс, що лежить позаду, і, здається, зрозумів до чого вона хилить.

– У сукнях та... червоних манто.

– Виходить, мені не здалося. Усі жертви збиралися на побачення. Усі дівчата думали, що йдуть на зустріч із Альвіном, але…

– Альвін був зайнятий у той час і вбити їх ніяк не міг.

– Ти впевнений, що він має алібі? Вчора воно було, так, але в решту разів…

– Було, – зітхнув Мантел. – Він був зі мною.

Судмедексперт згадав, як у день вбивства Ріси мисливець випивав у нього вдома і скаржився на байдужість Еліс. Всі запаси цей пиятик висушив! І як тільки примудрився не охолонути до цієї непосиди? Здається, вона його теж водила на те місце… Бідолашний Альвін. Стен, з одного боку його розумів – личко у Шапочки миле, але поведінка ... Великий, дай йому сил і терпіння!

– Усі дні?

– Ага.

Ну не за один же вечір цей громила висушив три забиті догори льохи! Перший день він сумував через байдужість, другий – через хворобу цієї йогози, третій – «А якщо це не застуда, а щось серйозне?». Напевно, не забери його вчора Бас, він би сьогодні скаржився на те, що він для юної Блеквул обручку купив, вона припадає пилом, а сам він навіть про свої почуття не розповів. Хоча цього разу мисливцеві довелося б тягнути свою випивку, бо запаси Стена закінчилися.

– Тоді хто міг запрошувати їх на побачення від імені Альвіна?

– А чому ти така впевнена, що всі вони збиралися на побачення? – поставив цілком логічне питання судмедексперт.

– Між нами, дівчатам…

– Гей!

– НЕ перебивай. По-перше, кожна з них розповідала мені, що закохана у нашого мисливця. По-друге, Марісоль і Бель були одягнені у вбрання для побачення. Якось обидві хвалилися, що на зустріч із коханим треба йти лише у такому одязі. Смію припустити, що Селестіна та Керолайн теж були ошатні. Таким чином, висновок очевидний. Але ми збилися з думки! Мені не дають спокою ці червоні манто... Не знаю чому, але щось у них не так.

– В сенсі?

– Занадто яскраві та викликаючі.

– Каже та, хто зараз одягнена в «яскраве та викликаюче».

І тут декого осяяло!

– Стен! Ти геній!

Дівчина схопила хлопця за обличчя, швидко цмокнула в щоку і втекла. Абсолютно не розуміючи її думок і значення дій Стен залишився спантеличено стояти. Від чогось його обличчя налилося жаром, а Шапочка здалася не такою вже й поганою. Як-не-як, кажуть, що кохання змінює людей. Аж раптом її поганий характер виправити?

– Вибач, Альвін, хто не встиг, той спізнився, – прошепотів Мантел.

Влетівши в ділянку, Еліс не церемонячись відчинила двері в кабінет батька. Втомлений Едвін сидів над горою папірців за своїм столом. Навпроти нього, за журнальним столиком із не меншою кількістю документації сидів і столичний детектив. Від несподіваного гучного знайомства двері зі стіною чоловіки перелякалися, внаслідок чого всі папери полетіли в різні боки.

Розлючений батько, який не одну годину сортував важливі протоколи, недобро зиркнув на непосиду. І погляд його не віщував нічого доброго.

– Елісбел Блеквул! – з люттю, але спокійним тоном звернувся до шатенки Ед. – Я так розумію, Елла давно не проводила з тобою виховних розмов.

Те, як вона нервово проковтнула, почув навіть Бранов, але виду не подав. Батько сам із нею розбереться.