Сніг, лісовий запах та сонечко – погода просто прекрасна. А думка про те, що без неї слідство з мертвої точки не зрушить, взагалі до небувалого піднімає Червоній Шапочці настрій. Краса.
Де можна знайти детектива в цій глушині? Звісно ж у дільнці! Туди Елісбел і прямувала.
– Тобі що, манто мені продати шкода? Я ж не хочу забрати, а купити. Ну, Міліс! – долинув до вуха дівчини голос тітки Нюри.
– Кажу ж: "Ні!" Бач чого захотіла! Нема чого тобі, старій клуші, в молодіжному одязі ходити.
– З якого часу червоне манто – молодіжний одяг?
І ніби нічого надприродного в суперечках між тітоньками немає, але дівчину як каменем по голові вдарив один здогад. Але щоб її підтвердити, потрібно щось дізнатися.
Оскільки батько може не відповісти, найнадійніше джерело інформації – давній друг на ім'я Стенлі! Тим більше, у нього найслабкіші нерви. Він швидко розколеться.
– Привіт! – крикнула дівчина, заходячи до приміщення.
Від несподіванки судмедексперт скрикнув і відскочив від об'єкта своєї роботи, хапаючись за серце. Після того як він побачив Еліс, йому здалося, що зараз дехто знепритомніє і постане в ще менш вигідному світлі. Хоча дарма він так, від цієї картини у будь-якого інфаркту може статися. Хто ж не злякається силуету в червоній накидці, з розпатланим довгим волоссям, який усміхається в пітьмі. У морзі. А ще й очі як блищать!
– Ти нормальна?! – обурився чоловік.
– В сенсі?
– У труну мене загнати хочеш?
– Та про що ти?
– У дзеркало глянь!
Бідолашний Стен лише за допомогою усієї своєї сили волі утримався від того, щоб кікіморою її не назвати. Та й тоще б була образа болотної нечисті. Не дай Великий ще раз побачити!
Діставши люстерко з кишені, дівчина ойкнула і винувато глянула з-під чола.
– Вибач, я просто до тебе поспішала.
"Ти ж не смерть, щоб до мене поспішати", – подумав судмедексперт.
– Чого прийшла?
– Стенлі, що за манери? – заперечила ця псевдооголена особа.
– Великий, дай мені сили! – благав у стелі чоловік після кривлянь від перекручування його імені. – Пощади бідолаху, що візьме цю бестію за дружину!
– Гей!
– Добре, проїхали. Що ти хотіла дізнатися?
– Тут така річ…
– Тільки не кажи, що когось убила, – не на жарт злякався Мантел.
– За кого ти мене маєш?!
– За тебе, – серйозно відповів він.
– О, Великий, не дай нікому зробити помилку! Убережи дівчат від помилки у вигляді цього дивака без манер! – У тій же манері жартома благала Елісбел. – А якщо серйозно, то скажи, що було вдягнено на всіх жертвах?
Стен задумався, згадуючи решту дівчат. Глянув на Беатріс, що лежить позаду, і, здається, зрозумів до чого вона хилить.
– У сукнях та... червоних манто.
– Виходить, мені не здалося. Усі жертви збиралися на побачення. Усі дівчата думали, що йдуть на зустріч із Альвіном, але…
– Альвін був зайнятий у той час і вбити їх ніяк не міг.
– Ти впевнений, що він має алібі? Вчора воно було, так, але в решту разів…
– Було, – зітхнув Мантел. – Він був зі мною.
Судмедексперт згадав, як у день вбивства Ріси мисливець випивав у нього вдома і скаржився на байдужість Еліс. Всі запаси цей пиятик висушив! І як тільки примудрився не охолонути до цієї непосиди? Здається, вона його теж водила на те місце… Бідолашний Альвін. Стен, з одного боку його розумів – личко у Шапочки миле, але поведінка ... Великий, дай йому сил і терпіння!
– Усі дні?
– Ага.
Ну не за один же вечір цей громила висушив три забиті догори льохи! Перший день він сумував через байдужість, другий – через хворобу цієї йогози, третій – «А якщо це не застуда, а щось серйозне?». Напевно, не забери його вчора Бас, він би сьогодні скаржився на те, що він для юної Блеквул обручку купив, вона припадає пилом, а сам він навіть про свої почуття не розповів. Хоча цього разу мисливцеві довелося б тягнути свою випивку, бо запаси Стена закінчилися.
– Тоді хто міг запрошувати їх на побачення від імені Альвіна?
– А чому ти така впевнена, що всі вони збиралися на побачення? – поставив цілком логічне питання судмедексперт.
– Між нами, дівчатам…
– Гей!
– НЕ перебивай. По-перше, кожна з них розповідала мені, що закохана у нашого мисливця. По-друге, Марісоль і Бель були одягнені у вбрання для побачення. Якось обидві хвалилися, що на зустріч із коханим треба йти лише у такому одязі. Смію припустити, що Селестіна та Керолайн теж були ошатні. Таким чином, висновок очевидний. Але ми збилися з думки! Мені не дають спокою ці червоні манто... Не знаю чому, але щось у них не так.
– В сенсі?
– Занадто яскраві та викликаючі.
– Каже та, хто зараз одягнена в «яскраве та викликаюче».
І тут декого осяяло!
– Стен! Ти геній!
Дівчина схопила хлопця за обличчя, швидко цмокнула в щоку і втекла. Абсолютно не розуміючи її думок і значення дій Стен залишився спантеличено стояти. Від чогось його обличчя налилося жаром, а Шапочка здалася не такою вже й поганою. Як-не-як, кажуть, що кохання змінює людей. Аж раптом її поганий характер виправити?
– Вибач, Альвін, хто не встиг, той спізнився, – прошепотів Мантел.
Влетівши в ділянку, Еліс не церемонячись відчинила двері в кабінет батька. Втомлений Едвін сидів над горою папірців за своїм столом. Навпроти нього, за журнальним столиком із не меншою кількістю документації сидів і столичний детектив. Від несподіваного гучного знайомства двері зі стіною чоловіки перелякалися, внаслідок чого всі папери полетіли в різні боки.
Розлючений батько, який не одну годину сортував важливі протоколи, недобро зиркнув на непосиду. І погляд його не віщував нічого доброго.
– Елісбел Блеквул! – з люттю, але спокійним тоном звернувся до шатенки Ед. – Я так розумію, Елла давно не проводила з тобою виховних розмов.
Те, як вона нервово проковтнула, почув навіть Бранов, але виду не подав. Батько сам із нею розбереться.
#466 в Детектив/Трилер
#232 в Детектив
#1365 в Фентезі
протистояння характерів, червона шапочка та перевертні, магічний детектив
Відредаговано: 14.03.2022