Глава четверта

Коли Ед приніс заснувшу Елісбел, чиє дихання було плутаним і важким, всі Блеквули переполошилися. Та й взагалі, ніхто не підозрював, що це шило може застудитися.

– Ну, як же так? – вкотре питала Елла, протираючи гаряче чоло.

– Якби я знав, – відповів не менш схвильований чоловік.

– Куди ти взагалі дивився, скажи мені на ласку.

– А нічого так, що й сама вранці не помітила, що вона з дому з температурою виходила?

Жінка замовкла, але вже за кілька хвилин скрикнула:

– Ед! Що ж робити?

– Елла, вона їх прийняла хвилини зо три від сили. тому не піднімай паніку.

– А що якщо…

– Я що сказав? Іди краще до Фінта, попроси жарознижувальне і щось від застуди.

– Але...

– З Еліс сиджу я.

– А може краще попросити хлопчиків сходить?

– Ти забула, що було минулого разу, коли Бастіан за настойкою календули ходив? Або як ми Райлана за настойкою бузку відправляли?

Схвильована мати зволікала, але все ж таки послухала чоловіка: накинула теплу накидку, взяла кошик і вийшла з дому.

Едвін теж переживав за свою крихітку, єдину дочку, але дружині треба заспокоїтись. Та й що? Він же може доглядати за Елісбел.

Добре хоч за роботу шериф міг не хвилюватись. З Баса вийшов відмінний заступник, який одразу вирушив у дільницю. Рай тим часом на кухні чортихається і варить курку.

Тепла велика рука з вичавленим холодним рушником лягла на гаряче дівоче чоло. Незвично змучене обличчя виражало весь біль цього стану.

Як би Ед зараз хотів забрати ці муки собі, але це неможливо.

– Дівчинко моя, все буде добре, – ласкаво промовив батько, погладив по волоссю.

– Тату… – простогнала мала і мертвою хваткою вчепилася за руку чоловіка.

– Я тут, люба, тут.

– Там, у лісі. Я бачила. Бачила її. Його.

– Кого?

– Вбивцю…

На секунду Еду здалося, що плутане дихання обірвалося, змушуючи серце голови сім'ї зупиниться, але наступне її важке зітхання заспокоїло батька.

– Це зараз не важливо. Головне, щоб ти одужала.

На щастя, за два дні температура спала. Комусь здалося, що це означає повністю «знов на коні» і збиралася знову влізти в чергову авантюру, але мама швиденько підрізала крила дівчині черговою лекцією про слухняність та правила безпеки.

У результаті одна неслухняна особа підпирала узголів'я ліжка спиною надута. Руки були складені на грудях, а весь її вигляд видавав крайній рівень невдоволення.

– Ну чому він мене здав? – бухтіла собі під ніс у порожній кімнаті Еліс. – Я ж його минулого разу не здала. Ось візьму і все розповім мамі наступного разу! Або взагалі, буду про кожен крок доповідати.

– Мила, ти не спиш? – зненацька увійшла до кімнати Елла.

Від переляку досі безстрашне дівчисько шуганулось і вхопилося за серце.

– М-мамо? Ти ж начебто закінчила.

Шатенка нічого не відповідаючи, білкою шмигнула до доньки, поправила її одяг та волосся.

– Ти чого це? – насторожилася пацієнтка домашньої лікарні.

– Ти дуже бліда... Часу немає, – підперла Елла щоку кулачком, оцінюючи зовнішній вигляд свого чада.

– Що відбувається?

– А? Ой! Тут до тебе один юнак прийшов. З квітами. Гарний. Це ж твій хлопець, га?

Очі Червоної Шапочки стали розміром із блюдце.

– Який хлопець?

- Ага, значить ще ні, – зробила собі висновок невгамовна матуся. – Ну нічого! Ти це, чекай. Я зараз його пущу і ви побалакаєте.

– Мамо, ні!

– Доню, так! – І втекла за двері.

Нехай Еліс і була обурена поведінкою матері, з іншого боку, їй було цікаво, кого це нелегка принесла. Знову виник резонанс.

– Хах! А ти виглядаєш краще, ніж описував Бас, – глузливо прокоментував непроханий гість.

– Вас ніхто й не змушував сюди приходити, тож свою думку залиште при собі, пане слідчий.

– І де вдячність? Що ж Ви за людина така?

– Але це не я прийшла в будинок до малознайомої людини і намагаюся її принизити.

– Чому це "принизити"? У мене тобі чудова новина.

– Коли це ми встигли перейти на «ти»?

– Не пустомель. Краще мовчки послухай.

«Ну дає! – подумала Елісбел. – Нахабства – повні штани. І звідки такі беруться?»

– Ну і чим же ти хотів мене порадувати?

– Після того, як дехто, не показуватимемо пальцями хто саме, наслідив на місці злочину, збиваючи мене зі шляху, з'явився здогад: а чи не є шерифська донька вбивцею чи хоча б співучасником? Так ось, тобі пощастило, і ти вчасно захворіла.

– В сенсі?

– У коромислі! Не перебивай. За ці два дні, коли ти валялася із температурою, вбили ще двох дівчат.

Шатенка здригнулася, а в горлі застрягло питання, що цікавило її. Саме через побоювання почути знайомі імена, вона не наважилася його озвучити. Але цього не потрібно.

Наче прочитавши її гарячкові думки, Дамір Бранов озвучив такі імена:

– Селестіна та Керолайн були вбиті протягом двох днів. У ході розслідування з'ясувався той факт, що ці дівчата спілкувалися досить тісно і мали спільний інтерес.

– Вони були кузинами Ріси, – відсторонено відкинувшись на подушки, Еліс повідала слідчому новий.

На даний момент Миру відомий не був, так що інформація, надана Червоною Шапочкою була дуже доречною.

– Тобто всі три кузини були закохані в місцевого мисливця?

– Не рекомендую підозрювати Альвіна. Інтерес до протилежної статі він не виявляє.

І тут же Елісбел згадала, що того вечора Марісоль збиралася побачити саме з Альвіном, що було дуже дивно. Відсторонений красень, який усім своїм шанувальницям дає від воріт поворот, погодився на спільне проведення часу зі своєю шанувальницею? Підозрювально.

– А ось тут ти помиляєшся, бо один об'єкт побажання він все ж таки мав.

– М? І хто це?

Дамір якось недобре посміхнувся, що вочевидь нагнітало атмосферу.

– Невже не знаєш? – знущався слідчий, але оскільки Еліс слабини не дала і нічого не сказала, він все ж таки змилостивився. – Ти.