Глава третя

– Шериф, дозвольте дізнатися дещо.

– І що Вас зацікавило, пане слідчий?

– Ким Вам доводилася та цікава та емоційна особа, якщо не секрет? Аж надто ця дівчина нахабна.

– Підбирайте слова, будь ласка, містере Бранов, бо зараз Ви говорили про мою доньку.

– А я сказав щось не те? Вам би слід її приструнити.

– Згоден, Еліс не ангел, але є в ній чарівна риса – її амбітність. Саме це робить її тією, хто вона є.

– Це Ви до чого?

– До того, що тобі, абсолютно чужій людині, не слід лізти в устрій нашої родини.

Дамір Бранов не розумів причини такої реакції Блеквула. Можливо, це наслідок того, що сімейний устрій гномів значно відрізняється зі звичною структурою ієрархії у родинах місцевих.

Все це стереотипи казкарів: гноми не карлики, які весь свій час проводять у шахті, а досить високі красені та красуні. Як приклад візьмемо самого Даміра: хіба метр сімдесят п'ять – це низький зріст, при тому, що середня довжина тіла звичайної людини – сто шістдесят сім сантиметрів? Чоловік середньої комплекції.

Але ми відійшли від теми. Щодо гномих можна сказати, що здебільшого вони слухняні батькам і чоловікам, спокійні та врівноважені, працьовиті і є вродженими майстринями.

Чим же гноми відрізняються від людей? Тим, що вони – втілення елементалю землі, володарі чистої енергії. Кожен представник – це частина джерела магії землі, і кожен з них певною мірою є тим самим джерелом. 

Тим часом між деревами бігла Червона Шапочка, прокладаючи короткий шлях до пункту призначення. Швидко, чітко, цілеспрямовано. Серце її билося швидко-швидко, а дихання було прискореним. У голові грав азарт: прийти першою, помітити непомічене і повернуться, хоч як це було.

Різко зупинившись, вона оглянула довкілля. Це було те саме місце. Саме тут було знайдено поціловану вічним холодом Марісоль.

– Ріса, Ріса, – похитала головою шатенка, – що з тобою трапилося?

Дівчина прислухалася: не було жодного зайвого звуку, лише мелодія зимового лісу. Легкий вітерець розгойдував гілки, вкриті снігом, тварини, що не сплять, обережно ступають по скрипучому снігу і довершили симфонію поодинокі вигуки зимових птахів. Ідилія.

Еліс прикрила очі, щоб хоча б відчути зачіпку, але це було дуже складно. Холодне повітря і запах хвої перебивали собою решту. Від чергового подиху тілом пробігли табуни мурашок, як рааптом бам! Неприродний аромат трав. М'ята, розмарин, шавлія та… Естрагон¹? Він, мабуть, найнезвичайніший серед переліку.

– Отже, злочинець любить засушувати рослини на чай і любить м'ясо з естрагоном. Це вже щось.

«Було б непогано пошукати сліди, але через сніг це зробити неможливо. Імовірність того, що на землі в таку погоду залишаться сліди, прагне до нуля» – подумала Шапочка.

– Ми вже близько, – пролунав батьковий голос досить близько.

«Значить, настав час тікати» – кивнула сама собі дівчина і втекла своєю доріжкою назад.

– Дозвольте все ж таки дещо дізнатися, шерифе. Ким доводилась померла вашій доньці?

– Зустрічне питання: звідки ви дізналися, що вони контактували?

– Провів невелике опитування серед місцевих.

– Тоді навіщо питаєте, якщо вже все знаєте? До речі, чому це Вас зацікавила моя дочка? – вже зовсім люто промовив чоловік.

– Мені треба впевнитись. Розглянути ситуацію з різних боків.

– Подругою. Вони часто спілкувалися.

– Де була Ваша дочка вчорашнім вечором?

– Це Ви на що натякаєте?

– Я ні на що не натякаю, лише цікавлюся.

– Вона була зі мною та своїми братами. Ще щось? – гнівно випалив розлючений батько.

Гном посміхнувся і присів біля того місця, де залишилися сліди крові, змішаної зі снігом, заплющив очі. Таким чином він розумом поєднувався з ґрунтом. Тепер вона як ніхто інший може розповісти багато деталей.

Коли Дамір побачив персону жіночої статі в червоному плащі, що недалеко стоїть, слідчий був не особливо здивований. Не подобалася йому ця дівчина. Один погляд викликав у чоловікові бурю незрозумілих емоцій, а ось коли ця дівчина відкривала рота і починала зухвало балакати, Бранов і зовсім хотів ухопитися за її маленьку тонку шийку і...

Власне, а що хоче з нею зробити? Чому в голові насамперед з'являється якась дивна сцена, де брюнет пальцями вимальовує на дівчині хитромудрі візерунки. Невже йому так не вистачає жіночої ласки останнім часом, що він заглядається на дітей?

Але він не врахував те, що Еліс було дев'ятнадцять. З урахуванням того, що йому самому було двадцять шість, різниця не така вже й велика.

І все ж, слідчий продовжив зчитування інформації, але нічого розумного він не дізнався, окрім... Кошик? А силует вбивці вже зовсім розмитий, що наштовхує на думку, що ця людина користувалася дуже сильним артефактом. Це дуже дивно. Звідки в цій глушині взятися такій дорогій дрібниці?

– То хто ж ти? – запитав себе напівшепотом Дамір, а вже Еду поставив інше запитання: – Як Ви поясните те, що леді Блеквул була тут лише кілька хвилин тому?

– Що? – здивувався чоловік. – Але ж вона...

– Що й слід було довести.

Незважаючи на деяку дезорієнтацію Ед швидко знайшов відповідь, нехай і не аргументуючи її:

– Моя донька не вбивця, – з натиском заступився за пустунку Ед.

– То що тоді вона тут робила? – столичний слідчий склав руки на своїх могутніх грудях, дивлячись на провінціала з явною перевагою.

Але не на того напав, Пане Детективе! Едвін не з боязкого десятка. Вставши навпроти самовдоволеного індика, він прийняв його ж позу. І ось тут Даміру точно слід було зменшити запал, бо сільський шериф був значно вищий, та й габарити у нього були більші.

– Ви не переживайте, містере Бранов, – з неприхованим сарказмом почав Блеквул. – Еліс Вас і цієї справи ніяк не стосується. І якщо ви такий великий детектив, то самі легко знайдете дорогу назад.

Ображений, але не програв, Ед додав ходу, щоб перехопити безпритульну до того, як та встигне поскаржитися Еллі, і провести виховну бесіду. Давно вже дівчисько почало нариватися. Усе! Гарний тато скінчився, залишився тільки злий.