Глава друга

Веселим кроком йшли вони до моргу. Ну, не вони, а вона. Він приречено тягнувся слідом. Навіть шкода його стало, але Стен мав підсолоджувач, через який ситуації небула настільки поганою. Він вперше працюватиме за фахом!

Червоною Шапочкою, що йшла дуже швидко та весело підстрибувала, зайшла в місце, де всі проходять свій останній шлях. Не помічав її чуйний нюх запаху реактивів, не зникла посмішка від споглядання мерців. Такою є Гроза Нествіла, яку всі знають.

– Ну що? Почнемо? – занадто бадьоро спитала кареока.

– Давай спробуємо, – почухав потилицю судмедексперт.

Мантел взявся рукавиці, одягнув їх, подав другу пару дівчині і зняв магічне простирадло, що не давало тілу розкладатися і запобігало поширенню вірусів, якщо об'єкт дослідження помер через якусь хворобу.

Побачивши знайому, Елісбел завмерла. По тілу пробіг табун мурах по спині. Так, вона розуміла, що йдучи з чоловіком, вона застане Рісу такою, але...

– Все добре? – вкрадливо спитав Стен.

– А? Так. Просто неймоірно.

– Я можу тут впоратися й самостійно.

– Е, ні, друже. Так просто ти мене не позбудешся.

У ході обстеження, Стен знайшов глибокі порізи на зап'ясті, з чого слідував висновок, що чутки про маніяка – марення. Цю версію він вже хотів записати в аркуші з результатами, але Еліс зупинила його.

– А це що? – вказала вона на шию Марісоль.

– Де?

– Ну ось! Придивись.

– Родимки?

– Та чого тебе тільки вчили в академії? Це скоринки.

– Еліс, не неси біліберду! Які ще скоринки?

– Ті, що покрили рану.

Не відриваючи осудного погляду від дівчини, він взяв інструменти та провів аналіз. Це справді була кров.

– Як ти?..

– Дивись, це ніби чийсь укус.

– Звідки в цій глушині взятися вампіру?

– Та якому ще вампіру, Стенлі!? Придивись!

– І?

– Ти точно закінчив Істрідську Академію?

– З червоним дипломом, – не без гордості відповів напарник.

– Купив?

– Ображаєш, крихітко.

– Добре, проїхали. Укус вампіра характерний акуратними двома проколами шкіри з невеликою відстанню один від одного, а тут їх не дві. Так, злочинець намагався зімітувати кровососа, але вийшло так собі. Це більше схоже на якусь тварину.

– Ти впевнена?

– Абсолютно.

Судмедексперт сумнівався в точності вердикту дочки шерифа, але її аргументи здавалися розумними.

– Дивись мені, не дай Боже ми помилилися, – бурчав він, поки записував результати.

– То чого тоді ти мені повірив?

– А я мав вибір?

– І то правда.

– Ну що? Ходімо до батька віддавати результати?

– Тобі не терпиться побачити столичного детектива?

– Звичайно!

– Краще б до іспитів готувалася, якщо так хочеш вступити до Академії.

– Ну, по-перше, у мене ще як мінімум два роки є.

– Хіба тобі меньше двадцяти років?

– Уяви собі! А по-друге, я вже все вивчила.

– У сенсі, все вивчила?!

– Ну так, просто взяла та вивчила.

Стен не вірив словам дівчини, тому вирішив упевнитися:

– Скільки камер у серці людини?

– Чотири.

– У яку камеру насамперед потрапляє кров?

– У праве передсердя.

– Орган, який відповідає за фільтрацію крові…

– Органи. Це нирки.

– До-о-обре. Перерахуй об'єктивні сторони злочину.

– Дія або бездіяльність, суспільно небезпечні наслідки, причинний зв'язок між дією або бездіяльністю та наслідками, та й спосіб, місце, час, обстановка, засоби та знаряддя скоєння злочину.

– І ти все це вивчила за півроку? Коли ти встигала ще й навчатись?

– Стен, давай без цього. Ти так кажеш, ніби я якийсь безбашенна дурепа.

– А це не так?

Елісбел промовчала, бо її репутація говорила за неї.

– Ого! Ми швидко дійшли, – захопився друг.

Червона Шапочка нічого не відповіла, просто швидко подолала коридор і постукала у двері шерифа.

– Можна? — спитала кареока, визираючи з-за дверей.

– Еліс? Щось трапилося?

– Я принесла результати експертизи, – підійшла до робочого столу і простягла аркуш, який, до речі, мав перебувати в руках Стена.

Громіздкий чоловік сидів за своїм столом, руки його підпирали підборіддя. Незважаючи на його роки, Едвін Блеквул залишався у формі і завжди був готовий до бою. Багато хлопців захоплювалися ним, ставили за приклад, а його досягнення ставали їхньою метою, але найвідданішими шанувальниками залишалися дружина, сини та дочка.

Він усіх трьох ростив однаково: у коханні, турботі, не без покарань, бо це ще ті шкодники. Всі троє були на одному рівні незалежно від статі та віку. З цим він якраз можливо і помилився. Дівчинку треба було привчати до того, що вона ніжна істота. Хоча, з іншого боку, Гроза Нествілу могла постояти за себе і ймовірність того, що на неї нападе маніяк, що з'явився, прямує до нуля.

– А де Стен?

– Наздоганяє. Іноді він така капуша.

Шериф одразу зрозумів, що судмедексперт не пара його дитині. Він банально не впорається з її вдачею. Аж надто вона активна, тим більше для такого пасивного хлопця.

Ні, Еліс дівчинка непогана, слухняна. Поки не загориться ідеєю. І зараз вона одержима тим, щоб стати найкращим детективом у світі. Адже знав, що не можна було дозволяти їй читати газети і слухати історії про затримання злочинців.

Це прагнення, звичайно, похвальне, але це не робота для дівчинки. А якщо з нею одного разу щось станеться? Ед цього не переживе і буде до кінця свого життя корити себе за те, що дав їй волю. Хм… Є одна ідейка.

Потрібно якнайшвидше знайти їй чоловіка. Справжнього впевненого у собі чоловіка, який зможе приборкати це Шило. Найскладніше завдання – знайти такого. Поки що кандидати, які гідні руки Елісбел, батькові не зустрічалися.

Ще й засватати їх потрібно акуратно, щоб дівчинка навіть не здогадалася про це і не вчинила скандалу. Якщо дізнається – з дому втече, поїде до столиці і горбатитися, доки до Академії не вступить.