Ми тут всі божевільні...

“-Ми тут усі божевільні. Я божевільний. Ти божевільна.

-Звідки ви знаєте, що я божевільна?-запитала Аліса.

-Ти мусиш бути божевільною,-сказав Кіт.-Інакше би ти сюди не потрапила.”

Льюїс Кєрол, Аліса в країні Чудес. 

Пожежу в будинку Піллерів погасили. Все просто. Ніхто не постраждав. Окрім Міхала Малевського. Його не знайшли. В решті решт він і був причиною смертей в тому будинку. Сам будинок не міг перейти нікому. Бо Міхал не розраховував що помре так скоро. Планував жити трішки більше. Але. Сам будинок забрала польська влада. А в 1939 році совєти забрали, посилили там своїх червоних командирів. Брат Андрій був об’явлений безвісті. Проте так його і не знайшли. В церкві ж його згадували, як монаха, з особливими відзнаками.

Ну і власне ми не забули про нашого друга, Стефана Баліцького, віддали йому рештки сестри. Скромна труна із стіни вийняли, та поклали в більшу, коштовну, що купив Стефан. Він довго стояв, на кладовищі, заплакав. Я похлопав його по плечу. Двоє чоловіків спустились та поклали труну в грабовець. На грабовцем з’явилась Марія, вона спустилась до Баліцького, та знову спробувала торкнутись його. Та не вийшло. Вона не весело тихо промовила:

-Дякую…!

Та зникла. Я розпитував робочих , але вони сказали що нічого не бачили. Або так сказали. Бо я ж священник. Здякались. Вони замуровали вхід червоною чеглою. А з верху поставили надгробок з рожевого мармуру. Стефан замовив. Там були перелічені всі хто там похований. Окрім Марії. Їй він зробив окремий маленький надгробок. Я ж запечатав труну та грабовець. Все було зроблоно. Пізніше я дізнався, що в той день, Баліцький замовив величезний букет троянд. На скільки я знаю Піллери теж заспокоїлись. Бідні, Магда, Марта, та Францишка.

Архієпископ Бандурський віддав щоденник Каземежа Бжежинського. Все що я хотів зробити, це спалити його, але Стефан мене переконав цього не робити. Я закопав його під монашим грабовцем на Личакові. Це було найкраще що ми могли зробити.

Сам Баліцький сповідався, як хотів. Він був щасливим. Одружився. Йому перейшло майно Марії. Сам брат Каземеж більше не повертався, як і брат Андрій. Вони, мені би так хотілось, пішли до раю. 

-Пробачить мене колись брат Андрій?- якось запитав мене Стефан коли ми сиділи в катедрі.

Я замислився на одну мить та потім відповів:

-Я гадаю що вже пробачив. Якщо щось і було… Але він знав ризики, коли йшов він, та куди.

-Чому ти так думаєш?

Постала пауза, я правда замислився. Почав обмірковувати. Я зрозумів що саме треба відповісти. Я видохнув та промовив:

-Бо якщо щось було, то він з’явився би. Поміркуй… Марія буда не упокоєна ти бачив, і вона просила допомоги. Так само брат Кажемеж. Він просив допомоги. Він з’явився всім нам. А от брат Андрій не з’являлся. Не тобі не мені.

Він кивнув, погодився із цим. Не знаю прочитає це чи ні. Але сподіваюсь що так. Щоб люди знали що камені теє пам'ятають. Як хороше так і погане.