По пивши смачної кави, ми з братом Андрієм, не поспішаючи покрокували до готелю, де жив наш друг. Нас зустрів той самий швейцар, проте вже досить сонний, та втомленний. Він подивися на нам та втомлено, впізнавши нас, промовив:
-Святі отці, я покличу пана Стефана!
Я посміхнувся та кивнув, а брат Андрій промовив:
-Дякуюємо!
Він покликав. Стефан бігом спустився до нас і широко посміхався. Він був вдягнутий як завжди по італійській моді. Цього разу в м’ятий, білий костюм Сельвадоре Далі. І така сама, не звичний капелюх, солом’яний.
Він із нетерпінням промовив:
-Ну що сьогодні що нас чекає?
Я видохнув, та непоспішаючи відповів:
-Друкарня, та будинок Піллярів!!
Та ми пішли. Погода була тепла, тому ми йшли саме пішки, машини їздили туди сюди (яких стало тільки більше), та не заважаючи нам. І ось Личаковська. І цей великий гарний будинок. Так сталось що друкарні тут не було (Піллери збанкрутували) від початку Першої Світової війни, а останні Піллери, Магда та двоє її дочок Францишка та Мартушка поховані на Личаковському цвинтарі. Чоловік Марти та батько дівчат був зниклим. А на момент нашого розлідування поїхав зі Львова.
Він продав квартиру, бо із зрозумілих причин, не міг тут жити далі.
Нас привабило те шо саме цей рік позначив брат Каземеж, приходячи до нас. Коли ми взялись за цю справу, перестав до нас з’являтись. Тому ми були певні, що ми рухаємось у вірному напрямку. Будинок був чотириповерховий, оздоблений різними статуями, та верхніми жилими приміщеннями, для господ. Як символічно. Пани які живуть над своїми працівниками. Квартира, яку займали Піллери, була розкішна. Там були п’ять кімнат, вхід для панів, та вхід для прислуги, кухня, ванна. У кожній кімнаті п’єц, із розкішним австрійським кахельом. І пічка для кухні. Проте вони не могли, уперлось все в звичайні гроші, та страх перед росіянами. Так гадав Стефан.
Проте слухая його ми постали перед будинком. Ми відкрили лаковані двері, пройшли в хол, де стояв швейцар. Я посміхнувся та промовив йому:
-Вітаю! Ми прийшли дізнатись про господ Піллерів!!!
Швейцар з першу посміхнувся, та коли почув про Піллерів, похмуро, і вочевидь не в перше відповів:
-Святий отче, вони тут більше тут не живуть!- я кивнув, а він додав.- Проте про них може розповісти щось комендант!
Я кивнув знову, а швейцар дав знак йти за ним, і ми просто прослідкували за ним. Він повів нас сходами для прислуги, третій поверх, та вліво. Там була лаковані двері, із золотою табличкою, де було викарбувано чорним:
“Малевський Міхал
Комендант будинку Піллерів”
Швейцар відкрив двері та гучно промовив:
-Пане Міхал, тут люди… Двоє монахів та якийсь пан, хочуть дізнатись про панів Піллерів. Можна їм до вас?
Комендант встав із за столу. попаравив кітель та промовив:
-Так, звісно. Нехай проходять.
Щвейцар розвернувся до нас та жестом запросив нас до кабінету. Ми зайшли, а він зачинив (як плита склепу) за нами двері. Міхал вказав на шкіряний диван, куди ми і всілись. Він відкашлявся, та трохи хвилюючись запитав:
-Що ж ви саме хочете знати про панів Піллерів?
Брат Андрій зам'явся та спокійно відповів:
-Ми хочемо знати все!!!
І тут він почав розповідати про те як побудували будинок, як жили пани, та де жили. Але я не витримав перебив його, та промовив:
-Ні пане Міхал. Ми хочемо знати про трагедію родини Піллер. А саме смерть Магди та її дочок.
Комендант на мить завмер, зблід, та промовив:
-А це… Ну коли росіяни підходили до Львова, пані Магда, була досить збентежена. Не мала грошей. Говорила багато про те, що росіяни мають, звичку ґвалтувати. Вона не боялась за себе, бо була жінкою. Ні не за себе… Вона боялась за Францишку та Мартошку. Та просто вбила їх коли росіяни зайшли до міста. Пострілів ніхто не почули. Бої у місті прикрили це все. А потім… Я їх не бачив кілька днів. Ну і я та її сусідка пані Борисова… Вскрили квартиру.
При цих словах Міхал прикрив ніс білою шовковою хусткою, а за мить він продовжив:
-Та запах… Я його ніколи не забуду.
Баліцький запитав прискіпливо подивившись на нього:
-А ви були простим швейцаром, коли померла пані Магда, првавильно я розумію?
-Так, але колишній домопровитель…Поставив мене комендантом.
Проте Стефан закивав, та продовжив свій допит:
-Ми можемо поговорити, із пані Борисовою, що до подій які ви описали?
Він подивися на нас із кам’яним обличчям та промовив:
-Пані Борисова надто зайнята. Я не можу її турбувати. На всі подібні питання відповідаю я. Що власне і зробив. А зараз я надто зайнятий. Я прошу вас піти.
Я посміхнувся та ми вийшли тим самим шляхом що прийшли. Баліцький підійшов до швейцра на виході, та тихо промовив:
-Дякую вам. І співчуваю вам що у вас такий комендант.- та з цими словами вклав йому в руку п’ять злотих.
#523 в Детектив/Трилер
#132 в Містика/Жахи
містика пригоди любовна історія, кохання і доля, жах та жахливі істоти
Відредаговано: 25.09.2026