6.

І от я, разом із братом Андрієм, стоїмо на впроти столу настоятиля, та дивились на нього, із розгубленностю. Він із злістю дивився на нас та промовляв:

-Ви можете пояснити мені появу цього пана в монастирі? 

Повисла не приємна пауза. Та я зібрався з думками та тихо проговорив:

-Наше розслідування привело до нього…

Та не встиг я закінчити як він перебив мене, та стукнув кулаком по столу:

-Яке розслідування? Я мав розмову з его преосвященством Бандурським, і він не знає не про яке розслідування. Він ніяких завдань вам не давав. Тим паче вам, брат Андрій. Ви звичайний монах… До якихось великих справ церкви ви належати не можете. Проте це вже інша справа. -він видохнув та промовив.-Ви можете отримати ексконуміку. Будете сидіти в монастирі… роками. А вам…

Він гнівно тицьнув в мене пальцем промовив із металевими нотками:

-З вами вже розбиратись не я буду. А його приєсвященство Владислав Бандурський.   

-Якщо він дозволить… я зможу залучити брата Андрія та Баліцького?

Брат настоятель ще більше надувся (як індик) та вже не так зло промовив:

-Гадаю так. Проте вам, брат Матеуш Бловацький.

Я кивнув, та закрив за собою двері кабінету настоятеля. Я опустив очі до долу, пішов до себе в келію, щільно закрив за собою двері. Та ніч була для мене дуже складною. Не скажу що таких ночей не було. Ні. Просто ця ніч була одна із них. Поспав, в результаті, дві години. Але побачив як сходить сонце. Мені здалось що пройшла мить, а вже почали будити по келіях.

Я ж прокинувся як жахливого сну. Все пройшло як завжди. Ранковий розклад, в який мені довелось внести де які зміни. Я один пішов в резиденцію архієпископа. Але після ранкових, рутинних, монаших, справ. Я вийшов близько дев’ятої години, та не поспішаючи, холодком, та трамваєм. Це буда нормальна подорож Львовом. Звичайна. Та вона не була звичайна. 

Застав его приеєсвященство за сніданком. Він запропонував, я відмовився. Почекав поки він поїсть. Він мене запросив (знову кабінети, пронкслось у мене в голові) до свого кабінету, де настояв на тому щоб я сів. Я послухав. Він почав говорити, тихо(не так як брат настоятель) та спокійно:

-Отець Матеуш давно тебе не бачив. А в тебе окрім справ в монастирі, є ще парафія. На кінець є де які справи по тих завданнях що дає церква. А ви все займаєтесь своїми особистими справами. Я вірно розумію? До того залучили до цього не має не має ніякого відношення.

Я вислухав , Відкашлявся та промовив:

-Не зовсім так. Він рідний брат Марії Баліцької. Ви знаєте хто вона така?- із натиском запитав я.-Гадаю що пану Баліцькому можна віддати рештки Марії.

Архієпископ кивнув. Відвернувся до вікна та промовив:

-Гадаю що можна. Проте… Порушувати вашу працю, заради решток цієї жінки не пропустимо. З рештою можна просто передати мені. Я би розпорядився.

Я кивнув та промовив:

-Це все не заради неї… Це все заради нашого брата Кажемежа!!!

Він гмикнув, та промовив:

-Він мертвий, Матеуш!!!

Я кивнув, та протягнув йому щоденник закладаний на тому самому місці . А коли він дочитав, просто взяв та розповів, все що пройшло від смерті Бжежинського, і до того момену як він, та настоятель все дізнався. Це тривало дуже довго. 

Проте, в кінці зблід та промовив:

-Не думав я, що це зайшло так далеко. Але…-видохнув він, та продовжив.- Хтось має цьому покласти кінець. І це будеш ти Матеуш. Також я не схвалюю відлучення брата Андрія. Він стає, офіційно, твоїм напарником , по смерті Бжежинського. А от що до Бальцького… У нас був такий досвід, в якості експерименту, з його сестрою. І пройшло це все не дуже, м’яко кажучи. Ну що скажеш, брат Матеуш?  

Я замислився на одну мить та впевнено промовив:

-Я гадаю. що Стефан може виступати нам, як лікар-консультант. Принаймні в цій справі. А що інших… Якщо впорається! Тим паче я впоровся із братом Каземежом. Він був вірний церкві, навіть в самі страшні, та звабливі часи. 

Я здалось мені що останні два аргументи його переконали. Він кивнув, та промовив:

-Маєш рацію, брат Матеуш. Нехай Бог благословить!!!

І він рукою перехрестив мене. А я схилив голову, як перед старшою людиною, якою він безперечно був. Я ж не заспокоївся та промовив ще:

-Не думаю що брат настоятель повірить мені. Зважаючи на цю справу, та мої таємниці. Я гадаю вам варто написати ваше благословіння, та підписати її, поставити печатку.

Бандурський розсміявся та промовив:

-Мудрий ви. Добре, я дам вам цей документ…

Коли я вийшов з його резиденції, я був в прекрасному настрої, більше того, я був щасливий. Більше того, я здавалось був як на хмарах. Саме тому я пройшов той самий шлях, від резиденції до монастиря. Принаймні мені так здалось. Я просто летів, як на крилах, новий янгол. По-перше я зайшов до настоятеля. Він не хотів, але дозволив, бо не міг інакше, бо йому наказали. По-друге, я летів до свого друга, та брата Андрія. Я просто постукав, а він вже відкрив двері, та по обличчю було видно що він чекав інше.

-Тобі не можна підходити до мене… Поки архієпископ не прийме своє рішення.