5.

Я здивовано на нього вирячився, але швидко опанував себе, та очима показав що нам слід сісти на лаву. Він набрав в легені повітря, та сів поряд зі мною. Нахилившись до нього я промовив:

-Що сталось, Стефан, розповість мені?

Він спробував опанувати себе, не дуже це вийшло, проте досить гучно промовив:

-Він до мене приходив… Увесь гнилий… щелепа не трималась… Сказав що ви зможете допомогти! Ось я прибіг до вас.

Я видихнув, та зашикав на нього, промовив:

-Я розумію. Ми зробили щось не так. Він не заспокоївся! 

-Що ви маєте на увазі?- істерично запитав чоловік.

-Я маю на увазі, що ми не просто так прийшли. -похмуро промовив я.- Ми прийшли до катакомб, бо вирішили, що треба шукати саме Марію. 

Баліцький взявся за голову та запитав:

-То виходить, що він вам не казав йти туди шукати її, то цілком ваша інеєцетива?

-Іншими словами, то так. Він з’являвся і мені, та брату Андрію. Це ставалось виключно після того як людина починала читати його щоденник. Якщо ще простіше, то читали його я та брат Андрій.

Тримаючи руки на голові, Баліцький іронично посміхаючись, запитав:

-Що він дослівно вам обом сказав? Без ваших особистих виключень. Бо це вже не той… До речі хто він вам обом?

Я на мить замислився, що краще відповісти йому, а потім просто та коротко промовив:

-Він служив з нами в монастирі. А все інше… Прочитаєш в його щоденнику. -я швидко прийняв рішення.

Ми встали, провів його всіма коридорами, аж до своєї келії. Та не встигли ми зайти, як стіл, та шафа, почали так качатись, і трястись, що було враження що меблі впадуть. Я очима показав Стефану сісти на рівно застелене ліжко. Відкрив швидко шухлядку, дістав щоденник, який сильно вібрував, та передав його чоловіку в руки. Він завмер, а я, гнівно поглянувши на нього промовив:

-Читай!!!

Він відкрив його, та почав читати. З рештою все повторилось як і з братом Андрієм. Проте він запитав:  

-Що Бжежинський вам сказав робити?

-Згадував щось про 1914 рік…- тихо промовив я.

-І ви чомусь, у двох вирішили, що це пов’язано із моєю сестрою? -він зло поглянув на мене та проговорив.-А тепер тут дві справи… Я так розумію?

Я відкашлявся та промовив:

-Ну не зовсім так… Ми мали лишити вас самого?

Стефан здивовано подивився на мене та тихо промовив:

-Нащо?

Я почесав потилицю та акуратно відповів:

-Ми вам допомогли, та брату Казамежу…- тут я зупинився, відкашлявся, та додав.- Ми так гадали…

Та не встиг Стефан відповісти, не встиг я закінчити, як я почув знайомий запах розкладання. Задушний, страшний, той запах, якого там бути не може, запах трупа, що почав розкладатись. Посеред келії постав брат Каземеж. Ні, це був не той життєрадісний чоловік якого я пам’ятав. І не той загримований мрець із труни. Це був труп, який розкладається, та розвалюється на очах. саме на очах шматки плоті випадали, та відвалювались. Гний виливався із рота, зеленою жижею.

Коли він заговорив, він поперхнувся тією жижею,та вказуючи пальцем на щоденник, та хрипло вимовив:

-Там… щоденник… подивись ти 1914 рік!!! 

І не встиг я щось промовити, як він, привид, зник. А я, повернув голову до Стефана, який сидів блідий та не міг промовити ні слова. Я ж видихнув та тихо запитав:

-Можливо треба перечитати щоденник за 1914 рік?    

Він тільки і міг що кивнути. Я ж набрався сміливості, та додав:

-Сиди тут. А я покличу брата Андрія. Добре?

Баліцький тільки і міг що ліхорадочно закивати, я швидко вийшов із келії та побіг до Андрія. Я так не біг ніколи. Постукав у двері, він побачив мене та посміхнувся, а за мить промовив:

-Я тільки і чекав, коли саме ти постукаєш, в двері моєї келії! Що сталось брат Матеуш?

Ми затримались в коридорі, де я йому пошепки все розповів, в той час коли повз нас проходили групи монахів. З рештою я під руку відвів Андрія в келію. Стефан більш менш прийшов в себе. Він посміхнувся коло ми зайшли в мою келію.

Він потер руки, так наче змерз, та промовив:

-Як ви звикли… Коли таке з’являється?

Андрій розсміявся, та промовив, буденним голосом:

-Брат Каземеж, у мене, був перший. Як і у вас. Ну а наступною, була ваша сестра. Тому не дуже вже і звик… А от брат Матеуш…

Я штовхнув його в бік ліктем та промовив:

-Годі брат Андрій у нас є справи. А точніше одна справа, треба, вивчити щоденник, за 1914 рік… Добре?

Вони кивнули. Першим був я, взяв його в руки, він здавалось був гарячим. Відкрив я його якрах на сторінці, яка була закладена на році 1914. Там значилось, як він потрапив до Львова, сповідь лікаря. смерть Лепинського, А тут значилось таке: “ … ось Магда прийшла в друге. Вона була молода, Всього 35 років. Трішки повна. А волосся довге, кольору каштану. Вона була полька. Пранаймі вона так стверджувала.Магда Піллер. Вона приходила кілька разів. Мені вона здавалась досить приємною жінкою. Мала двох дітей.Її родина тримала у Львові більшу частину книговидавництва. Заможна родина, яка дозволяла собі мандрувати не тільки Європою, але і відпочивати на островах. Проте війна, вона розставила все по іншому. Чоловіка призвали на війну, а вона мала жити сама в квартирі, яку вона не могла витягнути.