2.

Так, це був не очікуваний поворот, проте я зібрався. Але не одразу. Андрій був хорошим чоловіком, але цікавився життям інших людей, надто сильно. Він підслуховував, та навіть стежив. Якщо це виходило за рамки, доповідав настоятелю, за що брати отримували догану. Його не любили, а з гори підтримували. Я ж завжди мав роботу, окрему від усіх. Як і Каземеж. Проте цього разу його щось зацікавило, і він простежив за мною, аж до сюди, та став свідком того що грабовець сам по собі відкрився. Чудо, яке стало, шляхом нової справи.

-Це тебе не стосується, брат Андрій!- тихо промовив я.

Він насупився, та зло промовив:

-Я гадаю що це зацікавить архієпископа Бандурського. У тебе є справи з ним. Помічник.

Я видихнув, та промовив у відповідь:

-Це не моя справа, брат Андрій…

-А чия?- так само зло перебив мене, запитав він.- Це сатанинський обряд, Матеуш!!!

Я розвів руками, а після промовив, так само спокійно відповів:

-Каземежа Бжежинського!!!

Андрій розсміявся, та промовив:

-Брат Матеуш, він помер, його поховали вчора. А, ти стоїш тут, живий, та вхід в могилу відкрився!

Я покачав головою, та промовив:

-Ходім до монастиря зі мною, брат Андрій. Якщо тобі цікаво. Я тобі дещо покажу дещо.

І на мій подив він пішов, Ми йшли мовчки. Так само швидко дійшли до монастиря як я прийшов на цвинтар. Ми пройшли повз групу монахів які просто покивали нам мовчки ще не відійшовши від смерті Каземежа. Кожен зрозумів що замість брата Каземежа буде Андрій. Ми у двох ввалились в келію, а я закрив міцно двері, та відкрив шухлядку де лежав щоденник. 

Я його протягнув  Андрію, та промовив:

-Читай, це наша робота. А тепер… Як я розумію твоя робота теж.

Він читав, гортаючи сторінки що написав наш брат. Я ходив по келії із кутка в куток, міркуючи про те що привид мав на увазі. Це тривало, як здавалось, принаймні для мене, купу часу. А за вікном почало просто сідати сонце. В кімнату заповзли сутінки, я запалив газову лампу. Брат Анлрій читав не кажучи а ні слова. Я сів на стілець який стояв коло столу. Брат Андрій закрив гучно щоденник протягнув мені. Він був блідий як покійник.

Набравшись сил він промовив:

-Це правда?

Я поклав в шухляду його, обернувшись, промовив:

-Так. - потім ковтнув ком що стояв в горлі та додав. - Принаймні те що стосується церкви. 

Він поглянув на мене, я на нього, та тут келія наповнялась солодким запахом розкладання. А із кутка почувся хриплий голос Бжежинського:

-Брати…- він підняв руку та так само хрипло та сухо продовжив.- Щоденник… Там відповідь!!!

Андрій вирячився на нього із подивом. Я ж із злом промовив у відповідь:

-Що ти хочеш? Я пішов до могили Марії. Вона тріснула…

Він ще сильніше захрипів та відповів:

-Це я зробив… грабовець!!! Не там… щоденник!

Після цих слів привид зник, як і запах що прийшов із ним. Я поглянув на Андрія, а він на мене. Постала тиша. Та за мить Андрій подолав страх і тихо промовив:

-Ти його теж бачиш?

Я кивнув та промовив:

-Так. Я не можу зрозуміти що він хоче…

Хлопець відкашлявся та промовив:

-Я читав повністю його щоденник. Після смерті Лепінського, його вчителя. прийшла Баліцька. Вона була колегою, напарницею, та коханою. А потім ти його врятував. Розумієш до чого я?

Я поматав головою вирячивсь на нього:

-Ну як, брат Матеуш? Не тільки вона кохала, а він її, проте на першому місці була ще церква. Любов, яка не мала відповіді. Тіло… Де її тіло?

-Її тіло не було знайдене… там була велика пожежа! -ледве промовив я.

-Так, саме там. Ти це підтвердив.Про це йдеться в його книзі. Завтра йдемо до костелу єзуїтів, до цих підвалів. Шукати рештки Баліцької. Можливо він заспокоїться.  

Я потис плечима. А потім вимучено промовив, похлопавши хлопчину по плечу:

-Що ж перевіримо ми з тобою цю версію. А зараз… Ходімо на месу…

Ми пішли. Меса, молитва, та вечеря. Відбій, та моя голова торкнулась подушки, а з першими проміннями сонця, сніданок, меса. Та тут відчинивши двері я побачив Андрія, який чекав мене коло келії. Я посміхнувся, на що він промовив:

-Якщо ти гадав, що я пропущу цю мандрівку підвалами старого костелу, то ти помиляєшся.

Я лише потис плечима, та ми пішли на сніданок. Досить швидко ми пройшли свої звичайні обов’язки, ми сіли на трамвай, та проїхали до центру. А від центру до костелу, пройти п’ять хвилин. Ми не поспішали, але і не говорили, насолоджуючись погодою. Запахи в місцевих закладах перейшли від ранкових кави різних способів приготування, до денних різних смачних страв, які звичайний монах не міг собі дозволити.

Та ми швидко дійшли до костелу. Від якого повіяло запахом гарі, та почувся стук молотків, та брані робочих, які зводили дерев’яний паркан навколо, щоб відбудувати (нарешті) підвали, та сам костел.